sasha_shlo | Натуристи (кінець)

Натуристи (кінець)

початок тут

***

Вони йшли поруч. Ще трохи - і торкнулися б руками... Але жоден з них на це б е наважився.
"Ну чого він мовчить?" - думала Інна. Її же почало це дратувати. "Може він не хоче говорити зі мною?"

Сергій не знав що сказати. До голови лізли різні дурниці... "Коли ж я востаннє спілкувався із п'ятнадцятирічною дівчиною?" - думав він. Це було давно, багато років тому. "Мені, здається, було шістнадцять... ні, сімнадцять... Але про що ж ми тоді розмовляли?"
- Тобі не холодно? - зовсім вже не до міста спитав він.
- Ні... Тепер дуже тепло.
- Якщо хочеш, принесу тобі куртку. В мене є, у машині...
- Не треба, Сергію. Мені правда добре.
Вони вийшли до маленької лавочки, що стояла на березі.
- Сядемо? - запропонував Сергій.
- Ага...
Вони сіли.
- Дивись, як гарно навколо, - сказав Сергій. - Який місяць.
- Тобі не набридло? - спитала вона.

***

- Тобі не набридло? - спитала вона.
- Що?
- Ти кажеш... зовсім не те, що хочеш сказати.
- А що я хочу? - налякався Сергій. Невже вона відчуває?
- Ти хочеш казати правду.
- Правду?
- Ну, про те, що тебе хвилює...
Інна казала перше, що спадало на думку. Але десь у середині, вона відчувала, що має рацію... Що так воно і є...
- А що мене хвилює? - спитав Сергій.
- Ти... сумуєш за Олесею?
- Ні... Ну, іноді... Іноді так...
- Чому ви з нею розлучилися?
- Ну... Як тобі пояснити?.. Це, мабуть, накопичувалося роками. Спочатку непомітно, а потім... Розумієш, якесь роздратування, незадоволеність... А може й втома...
- Зрозуміло, - сказала Інна, хоча нічого не зрозуміла.
- Одного разу нас прорвало. І тоді, раптом, ми зрозуміли, що нас ніщо не тримає разом... Навіть діти...
"Я говорю з нею, як з дорослою" - подумав Сергій. І потім, відразу ж: "Але ж вона й є дорослою".
- Вона тебе не розуміла? - спитала Інна.
- Ні, чому?.. Розуміла... Може, навіть, занадто добре...
- Але вона тебе не кохала?
- Чому ти це питаєш?
- А ти не кохав її!
- Звідки ти це взяла?
- Бо я теж тебе розумію. - Інна вимовила це впевнено. Я-к-н-а-й-в-п-е-в-н-е-н-і-ш-е. Але вона знала, що бреше... не йому, а собі.
"Просто... я... кохаю його, - подумала вона зненацька. - Я кохаю Сергія"
Відкриття паралізувало її. Що тепер робити? Як з цим бути?

- Це добре, - сказав Сергій. - Бо я й сам себе не завжди не розумію.
Він посміхнувся.

Місяць заливав їх світлом. Сергій дивився на Інну.
"Ти гарна... - думав він. - Ти чарівна..."
- Сергію... - вимовила Інна. - Сергію... тобі цікаво зі мною?
- Так... дуже...
- Нічого, що мені п'ятнадцять років?
- Це багато. У всякому разі, для мене ти доросла.
- А для інших?
- Інші мене не цікавлять.
- Сергію... - знов сказала вона. - А ти б... одружився зі мною?
Той здивовано подивився на неї.
- Ну, не тепер... За два роки... коли мені буде сімнадцять...
- Не знаю, - щиро сказав він. - Може й так.
- Та я й сама ще не хочу заміж. Спочатку треба пожити для себе.
- Можливо, ти маєш рацію.
- А заміж - це вже у дорослому віці.
- Це коли?
- Років у двадцять, чи двадцять один.
"Так ось коли люди стають дорослими, - подумав Сергій. - А я й не знав..."
- Я сучасна жінка, - продовжувала Інна. - Я взагалі вважаю, що шлюб - це не важливо. Головне - кохати одне одного, правда? А усі ці формальності...
"Вона справді ще дитина", - подумав Сергій. Як він міг навіть думати щось про неї?.. Це ж майже педофілія...
- Ти не згоден зі мною? - спитала Інна.
- Ні, чому... ти усе правильно кажеш...
- Я сказала дурницю? - наполягала вона.
- Ну...
- Кажи правду!
- Так, ти казала дурниці.
- Чому?
- Бо у двадцять років людина ще не є дорослою. Навіть у двадцять один.
- А коли люди стають дорослими?
- Не знаю. Як на мене, ніколи...
- Навіть ти?
- Навіть я.
- А що я ще не так сказала?
- Ну, не важливо _що_... Важливо _як_ ти це сказала.
- А як?
- Ти казала про те, чого не знаєш. Тому вийшло штучно, і це було видно... Ти _хотіла_ здаватися дорослою, а це вже дитячість...
- Але я знаю! Я бачила це на власні очі, зблизька...
- Де?
- В мами з татом... - сказала вона із сумом. - Я вже бачила шлюб без кохання...
Вона замовкла.
- Вибач... - м'яко сказав Сергій. - Вибач мене... Я не хотів...
- А ти й самий казав дурниці, - продовжувала Інна.
- Про місяць, про куртку у машині...
- Це правда...
- Але ж ти просто не знав, що сказати. Правда?
- Так.
- Тоді навіщо взагалі було говорити?
Сергій зам'явся на мить.
- Хочеш правду? - спитав він.
- Хочу.
- Я хотів бути біля тебе, але не знав, як завести розмову... Просто мені добре з тобою.
- Навіть, коли я кажу дурниці?
- Завжди.
Інна почервоніла. Зібравшись з силами, вона поставила вже зовсім доросле запитання.
- Сергію... Я подобаюся тобі... як жінка?
- Так, - відповів він.

Вони замовкли, бо жоден не знав, що казати далі.

Так вони й сиділи поруч, а великий повний місяць плив над ними і чарівне озеро відбивало його сяйво.

Сергій обійняв її. Інну притулилася до його тіла - сильного, теплого... Вона лягла щокою Сергієві на груди. Він гладив її плечі, волосся...

Потім Інна відчула його долоні на щоках. Сергій зазирнув їй у вічі. Ніби хотів прочитати там всі її таємниці... Їй здавалося, що він бачить її наскрізь, цілком...

Від Сергія пахло м'ятою і якимось гарним чоловічим парфумом.
Губи його були м'які. Вони торкнулися Інни несміливо, ніби перевіряючи: чи можна?

Інна напружила язика і приготувалася відповісти на поцілунок. Вона вже цілувалася з хлопцем... одного разу. Тільки цілувалася, нічого більшого... Вона вже знала, як треба...

Але Сергій був інакший. Він легенько стискав її губи поміж своїми... Ніби дегустував. Інна заплющила очі і розслабилася. Сергій повільно просунув язика до її рота. І Інна прийняла цього гостя... А той оволодів ситуацією. Він поводився, як господар... і Інна підкорилася...

"Це був найкращий поцілунок у моєму житті" - подумав Сергій.

Тепер він пестив Іннину шию. Інна ледь не стогнала. Невже, невже це може бути таким приємним? Оці ніжні дотики до шиї, оця гра з мочкою вуха... І ці ніжні слова, що він шепоче...
- Ти гарна... Ти чарівна... Найчарівніша дівчина у світі... Мені добре з тобою...

Сергій гладив її спину... і сідниці... І від цього ставало якось незвичайно, і трохи соромно, і...
"Я збуджуюся..." - подумала Інна. "А він?"

Вона подивилася униз. Його прутень справді був напружений... як на малюнках...
Інна наважилася... Вона провела рукою по Сергієвих грудях... животу...
Потім опустила руку ще нижче... і торкнулася. Вперше у житті...

Він був великий і гарячий. "Як такий може вміститися у жінці?" - подумала Інна. Вона стиснула прутень у руці.

- Зачекай... - сказав Сергій. - Не треба...
Він відвів її руку.
- Нам... не можна...
Він ніби прокинувся. "Дурінь! - кричав він на себе. - Що ти наробив?!"
- Що сталося? - спитала Інна. - Я... щось не так зробила?
- Ні, все добре... - він взяв себе у руки. - Інно... розумієш... мені дуже добре з тобою... Але ми перейшли певний ліміт...
- Про що ти?
- Тобі лише п'ятнадцять... і ти - донька мого друга... Я просто не маю права це робити...
- Але ж я сама цього хочу! Правда!
- Ти ще майже дитина... І... я справді не мав права...
Він замовк. Десь поруч плескалося озеро.
- Сергію... - вона провела рукою по його плечу. - Я знаю, що я роблю... Це моє тіло, це моє життя... Інші тут не до чого...
Сергій мовчав.
- Подивися на мене...
Сергій підняв на неї очі. "Боже, яка вона гарна!"
- Знаєш... - вимовив він. - Я кохаю тебе...
- Правда?
- Правда... Вже давно... Мабуть, все життя... чекав саме на тебе...
Він казав правду. Тільки тепер він зрозумів... все, про що він мріяв... з дитинства... завжди... все об'єдналося у цій дівчині.
- Я кохаю тебе, - повторив він. - Тільки тебе.
- Я теж тебе кохаю, - зізналася вона.

Вони із ніжністю дивилися одне на одне.

"До дідька всі ці обмеження" - подумав Сергій. Він нахилився до Інни. Їхні губи зустрілися знов...

- Сергію... - тихо сказала Інна. - Можна тебе про щось попрохати?..
- Так... Так... - він не переставав її цілувати.
- Будь ласка... не позбавляй мене дівочості... Не сьогодні...

Вона так і сказала: "не позбавляй дівочості", подумав Сергій. Втім, як це сказати інакше?

І він відчув ще більшу ніжність до неї.
- Звісно ж, ні... Не буду... Я тільки цілуватиму тебе... Ось так...

Сергій вже пестив губами її груди, і Інна завмерла від несподіваної насолоди...

Чоловік став перед нею на коліна. Його гарячі губи цілували низ її живота. Було зовсім не соромно...

Інна була вже зовсім волога. Сергій злизував її сік. Він припав до неї, не відриваючись, не відпускаючи її ані на мить. Він з силою стискав пальцями її сідниці.

Це було ні на що не схоже. Інна чекала на неземний кайф... або ж на те знайоме почуття, яке буває, коли пестиш сама себе. Але тепер було щось інакше. Інна тримтіла всім тілом. Що це? чому так?

І потім прийшло розслаблення.

Інна заплакала. Сергій обійняв її і притиснув до себе. І вона заховала обличчя на його грудях.

- Що сталося? В чому річ? - питав він.
- Нічого... все добре...
- Тоді чому ти плачеш?
- Не знаю...
Вона справді не знала. Вона тільки відчувала... Відчувала, що від тепер поміж ними з'явився якийсь міст... дуже ніжний...
Ніколи ще Сергій не здавався їй таким близьким.

- Ти тільки мій, - прошепотіла вона.
- А ти - моя, - відповів він.

***
Він бачив, як чоловік став перед нею на коліна і опустив голову поміж її ногами. Здається, він знав, хто вони. Так... точно. Сумнівів не могло бути...
- Цікаво, - пробурмотів він. - То ось воно що... Ось воно як...
Він спостерігав. Йому не було чути слів, ані звуків. Та й навіщо? Все й так було зрозуміло.
Він, раптом, злякався, що його побачать. "Може їх тут ціла зграя по кущах ховається" - міркував він - "А може й вартові є? Втім, це мало ймовірно - усі ж, типа, свої..."

Але він не став випробувати щастя. Не чекаючи на кінець вистави, тихо вибрався зі своєї засідки і поспішив геть.
"А що? Я нічого, просто гуляю..." - думав він.

Вдома було темно. Він роздягнувся і ліг поруч з жінкою. Обійняв її та притиснув до себе.
- Нуууу.... Я тепер не хочу... - сказала вона. - Я вже сплю...
- Як знаєш, - роздратовано сказав він.
***
Електрична бритва не працювала.
- ..... . ..., - вилаявся Тарас. - Так і не полагодили електрику!
- Ну що тобі знову не подобається? - сказала Олеся.
- Нічого-нічого, все гаразд! Усе просто фантастично!
Він спробував увімкнути світло, але жарівка так і залишилася прозорою.
- .....! Чому було не полагодити світло вчора?!
Він вдарив ногою по стіні - так, що дерев'яний будиночок ледь не хитнувся.
- Тримай себе у руках, - суворо сказала Олеся.
- Тримаю. Тримаю!
- Я ж тобі сказала: якщо хочеш - повертайся до Києва...
Тарас трохи заспокоївся.
- Ну, ходімо снідати? - сказала Олеся.
Стіл вже було накрито.
- Треба призначити чергових, - весело сказав Барабаш. - Бо ми сьогодні все приготували, а завтра вже має бути хтось інший...
Він обвів очима присутніх.
- Ось, давайте ви будете чергувати, - звернувся Барабаш до Олесі з Тарасом.
- А може, спочатку, електрику налагодити? - відповів Тарас крізь зуби.
- А навіщо вона вам? - засміявся Барабаш, не помітивши його розлюченості. - Готуватимете на ватрі. За методом прадків. Адже наші славетні предки готували на ватрі, правда Олег?
- Підтверджую, - відповів Олег. - Так усі наші українці робили, від прадавніх трипільців до вояків УПА.
- Бачите, що знавці кажуть? Тож не потрібна вам ота електрика!
- Тоді сам і готуй! - різко сказав Тарас.
Усі подивилися на нього.
- Любиш кататись, люби й сана возити, - повчально вимовив Барабаш.
- Та пішов ти! - відгукнувся Тарас.
Від несподіванки Барабаш поперхнувся. Слабкий і беззахисний, він ображено захлопав очима.
- Ану полегше, - сказав Олег Тарасові. - Фільтруй базар.
- А що мені фільтрувати?! - огризнувся Тарас, - Він перший почав до мене докопуватися.
- Але ж так не можна з людьми! Що Ви собі таке дозволяєте?! - зашуміла Барабашиха. - Вибачтеся негайно!

- Не збираюся, сказав Тарас.
- Слухай, це вже занадто, - не витерпів Сергій.
Тарас косо подивився на нього.
- Тарасе, справді... попроси пробачення, - тихо сказала Олеся.
- Та у чому мені вибачатися?! У тому, що ти затягла мене до збоченців?!
- Ми не збоченці, - спокійно сказав Олег.
- Та ви ж голими ходите! Голими!!
- Ну та й що? - спитала Ліна.
- Але це ж патологія якась.
- Нам так добре, - сказав Сергій.
- І підлітків трахати вам добре?!
- Ти про що? - різко спитав Олег.
- Про що знаєш! Я бачив, що ви робите у ночі!
- В Вас, мабуть, якіся галюцинації, - сказав Богдан.
- Та Ви б вже мовчали! Це ж, ніби то, Ваша донька...
- Що??? Що Ви таке бачили???
- Та учора, біля озера, у місячному сяйві... - тепер він говорив не поспішаючи, майже з задоволенням. Нарешті він покаже збоченцям, хто вони є! - Ваша донька, вибачте, трахалася... ось з ним!
Тарас тріумфально вказав на Сергія.
- Ну знаєте, це вже занадто! - сказав Барабаш, підводячись. Він ніби збирався полізти у бійку.
- Це правда, - раптом сказав Сергій. - Ми з Інною справді були учора... разом.
- Це правда, - повторила за ним Інна.

Інна підійшла до Сергія. Вони обійнялися.

- Ми кохаємо одне одне, - сказав Сергій.

Друзі були у шоці. Ніхто з них не знав, як реагувати.
- Сергій! - різко сказав Богдан. - Він пішов був до закоханих, але зупинився на півдороги.
- Інно, Швидко до дому! - гукнув він стиснутим голосом.
- Ні, тато, - впевнено відповіла та. - Мені й тут добре.
- Ану, Швидко!
- Тато, я вже доросла. Ти не маєш права мене примушувати.
Її впевнений тон примусив Богдана замовкнути. Він і сам вже не знав, як краще...
- Заспокойся, Богдане... тихо сказав йому Олег, поклавши руку на плече. - Що ти тепер зміниш?

Богдан безсило сів на лавку.
Ліна принесла склянку води. Богдан випив її залпом, наче горілку.

- Ну, Сергію, не чекав я такого від тебе, - сказав Барабаш. Вперше у житті Сергій бачив його суворим та похмурим.
- Ой, бідна дитинка, - казала Барабашиха. - Що ж з тобою зробили? В тебе, Сергію, совість є?
- Ми кохаємо одне одне, - знов пояснив Сергій. - Вірите ви, чи ні...

- Ну, нам з Ліною треба йти, - м'яко сказав Олег після кількох хвилин тиши. - Повернемось трохи пізніше...
Вони взялися за руки і пішли геть.

- Ну, бачиш, що ти наробив? - тихо сказала Ліна, проходячи поруч з Тарасом. - Задоволений?

Той хотів був щось відповісти, але подружжя вже відійшло.

Олесі було погано. Нестерпно розболілася голова. І крізь цей біль проступало якесь незрозуміле, але неприємне почуття. Ревноші? Заздрість? Журба? А може, всього потрохи?
- Хочу побути на самоті, - сказала вона Тарасові.
- А що таке?
- Нічого.
- Ну що я таке вам всім зробив?! Я ж правду сказав!
- Краще б вже збрехав!
Олеся пішла геть.
Тарас спробував її наздогнати, але махнув рукою і пішов у інший бік.

- Треба перевірити, як там діти, - сказала Барабашиха чоловікові.

Інна, Богдан, та Сергій залишилися утрьох.
- Іннонько... донечко... - тихо повторював Богдан. Він плакав.

Інна обійняла його.
- Все буде добре, тато, - шепотіла вона. - Татонько...

***

Пообіді Тарас повернувся до Києва. Самий.

Олеся поїхала наступного дня, з Ліною та Олегом. Разом з ними повернулися Барабаші.

***

Богданові було важко, але він змирився з долею. А що ще робити? То є життя... Мусимо терпіти...

Вони прожили біля озера ще кілька днів. Інна та Сергій ночували тепер у окремому будинку.

Ночами Богдан довго не міг заснути. І тоді ставала у пригоді чарка горілки. Це могло б закінчитися погано, але Богдан вчасно взяв себе у руки. Він був сильною людиною - що б там хто не казав.

Поверталися вони утрьох, на Сергієвій машині.

***

Інна та Сергій зустрічалися ще два роки. Крадькома. Вона приходила до нього увечері і йшла вранці, поки не прокинулися бабусі, що сидять на лавочках біля під'їзду і знають все про всіх.

За два роки Інна випадково завагітніла, і вони одружилися.

***

Богдан так і залишився самий. Кажуть, що час від часу в нього з'являються якісь коханки. Переважно, немолоді вже жінки. Інколи заміжні, інколи - ні.

Але з жодною він не залишається на довго, і завжди відмовляється жити разом.

***

За кілька місяців, Тарас на колінах приповз до Олесі. Та пробачила його і вони знов зажили разом. Ніби й не сварилися. Але насправді нічого вони не забули.

За якийсь час Олеся зустріла іншого. Він був її віку, теж розведений, теж з дітьми... Вона залишила Тараса.

Після невдалої спроби самогубства, Тарас на на довго впав у алкоголізм. Потім лікувався від депресії. В решті решт зв'язався з якоюсь нео-будістською сектою чи радше групою медитації. Зустрічаючи старих друзів, він каже, що цілком тепер щасливий, живе у гармонії із Всесвітом і що ніхто йому не потрібен. Якщо хтось висловлює сумніви, Тарас дуже нервується і кричить.

***

На чергових дострокових виборах Олегова партія набрала 3,02 відсотки голосів і увійшла до Ради. Олег став заступником лідера парламентської фракції. Вони з сім'єю переїхали до власного будинку. Мають водія, двох охоронців і покоївку.

Ліна чекає на другу дитину.

***

В Барабашів - майже без змін. Бізнес розрісся. Олегова партія друкує в нього не тільки "Голос крові" та "Козацький рід", а й журнал для малят, що зветься "Чупринятко" (на честь Тараса Чупринки).

Як і раніш, Барабаш - завжди у доброму гуморі. Майже... Адже інколи він несподівано поринає у сум. У такі моменти його краще не чіпати. Він залишається самий. Ніхто не знає, про що він думає, чого сумує. Може згадує про те, як з нього знущалися у четвертому класі? Васе життя він намагався забути це, втекти... Майже вже переміг... І раптом з'явився Тарас... і все повернулося.

***

Кілька разів Барабаші та Ліна з Олегом поверталися до натуристського клубу. Але це було вже не те, що раніш. Ані радості, ані відпочинку. Натомість, була ностальгія, і якесь неприємне почуття вини.

Клуб закинули.

(c) Олександра Шелковенко