Кохатися..... (оповідання без іменників)

[sasha_shlo]

Мені сказали: російська мова - іменникова, а українська - дієсліва. Тож написала оповідання без іменників. Щоб було по-Українськи!

Кохатися.....

Вже темно.
Вона i вiн стоять поруч. Обiймаються.
Вона цiлує його, а вiн - її.
Повiльно роздягають одне одне.
Вона вiдчуває, що вiн хвилюється.
- Не бiйся, - каже. - Я знаю, що це в тебе - вперше.
Вiн соромиться.
Вона сiдає бiля нього, обiймає.
Нiжно пестить.
Вiн збуджується.
Вона прискорює.
Вiн починає тихо стогнати.
- Йди до мене, - каже вона i лягає.
Вiн лягає зверху.
Довго не може увiйти усередину.
Справдi, недосвiчений, - думає вона.
- Дай я, - каже.
Вона направляє його, куди треба. Вводить сама.
Вiн рухається рiзко, нервово.
- Повiльнiше, - каже вона. - Нiжнiше...
Вiн пiдкоряється.
- Ось так краще.
Вiн входить i виходить. І входить знову. Мiцно, але не поспiшаючи.
- Який вiн в тебе великий, твердий! - шепоче вона.
Той радiє.
Вiн хоче... вiн мрiє її задовiльнити. Бо вiн кохає її!
Так! Кохає!
Вiн зробить так, як вона хоче... Хай лише скаже!
Та вона й каже...
Вiн слухається...
Це приємно... Боже, як же ж це приємно...
- Давай! Сильнiше! Швидше! Тепер вже можна швидше! Не бiйся! Так! Так!!! Так....... Таааааааак..............................

................

Вони вiдпочивають.
Раптом вона помiчає, що вiн плаче.
- Чом ти плачеш, дурненький? - питає.
- Це було якось... не знаю... надзвичайно... несподiвано...
- Так... - каже вона. - Так....
- Тобi сподобалось?
- Дуже...
- Правда сподобалось?
- Правда... Ти мене задовiльнив...
- Ти все ще кохаєш мене?
- Кохаю! Звiсно ж, кохаю!
А навколо тихо-тихо... Тихо i зоряно...

(c) Сандра Шелковенко