sasha_shlo: (Default)
Мені СОРОМНО що я Українка: адже Правий Сектор мучить снігурів, доводить корів до сліз, та ще й не дав мені першого місця на Поетичному конкурсі «Книжка від Zебри-2015».

Тому ми з Коханцем пишемо роман, де викрили звірячу сутність Українсько-Европейського фашизму:


Тайна Русского Мира (часть 4)

Авторы:
Иван Деникин и Александра Шелковенко


http://aru.tv/syuzhet/tayna-russkogo-mira-chast-4

Предыдущия части:

Начало
Вторая часть
Предыдущая глава
sasha_shlo: (me gray)
Моя нова наукова стаття - про те, як (і чому) білоруські партизани і націоналісти сумісними зусиллями позбулися президента Кеннеді і якій мові навчав Освальда Станіслав Шушкевич.

http://texty.org.ua/pg/blog/Sasha-Shlo/read/45416/Belorusskyj_sled_v_ubyjstve_Kennedy


Навіть неозброєним оком видно: Кеннеді сфотографувався на фоні білоруського прапора. Це багато що пояснює...
sasha_shlo: (me gray)
А ось наше з чоловіком фантастиче оповідання на тему «Інше життя» (на конкурсі фантастики «Зоряна фортеця»)

«Так наказав Пророк»

http://starfort.in.ua/page/tak-nakazav-prorok
sasha_shlo: (Default)
Письменник Михась Бєліна, автор бестселерів "Паразит Тарас Шевченко", "Кровосос Нечуй-Левицкий" та "Людоед Иван Франко", вийшов з поїзда у Харкові.
- Гдє тут Харьковскій літєратурний музєй? - спитав він перехожих.

Усі радо вказали дорогу - кожен харків'янин пишається своїм Літературним музеєм. Відвідати його приїжджають люди зі всієї земної кулі.

Письменник працював над новими шедеврами: "Потаскуха Леся Украинка" та "Нимфоманка Ольга Кобылянская". Зайшовши до Музею, він пішов до відповідної зали.

Заля була велика. Біля вікна стояли мармурові статуї Лесі Українки та Ольги Кобилянської.

Письменник дістав похідний смартфон і узявся за працю. Записався, та й не помітив, як настав вечір. Вахтер теж не помітив Майстра і зачинив двері.

За вікном стало темно...
"Нічєго, - подумав Бєліна, - Пєрєночую тут".

Раптом одна зі статуй ворухнулася. Вона була з білого мармуру, у натуральний зріст (втім, як і інша).

- Цілую твої любі устонька червоні, - почув Бєліна.
Статуї говорили одна до одної.

Майстер злякався. Read more... )
sasha_shlo: (Default)
Тигриця

Знiмальна група програми "Вести" йшла усурiйською тайгою. Навколо було тихо - тiльки вiтер шелестiв голками смерек.

Раптом з-поза кущiв вистрибнув тигр i зiбрався з'їсти журналiстiв. Звiр облизувався, готуючись до обiду.

З-за дерева вийшов прем'єр-мiнiстр Російської Федерації i вистрiлив у тигра транквiлiзатором зi спецiальної рушницi. Тигр впав i заснув.

- Спасибо тебе, батюшка! - зрадiли врятованi журналiсти i впали на колiна.

Прем'єр пiдiйшов до жертви.


- Хороший тигр, - сказав вiн. - Красивый.
- Это тигрица, - виправив лiсничий, що випадково проходив поруч.
- А чего она на людей кидается? - поцiкавився прем'єр.
- От любви, - потиснув плечима хазяїн тайги.
- Как так, от любви?
- Дык у них ведь сейчас брачный сезон, - пояснив лiсничий, - А мужиков-тигров-то и нет, не хватает. Исчезающий вид... Вот самки и едят кого не попадя, от злобы.
- Это правда... - сказав прем'єр. - Женщинам нужна любовь. Без любви женщина - тигр.

Вiн сiв на пiнь i задумався. Потiм рiзко встав. Видко, прийняв якесь рiшення.

- Оставьте-ка меня на едине, - наказав вiн пiдданим. - Тут дело государственное.

Журналiсти, лiсничий i охорона слухняно залишили галявину. Вони знали - так треба для Вiтчизни.

Прем'єр залишився вiч-на-вiч з тигрицею. Та мiцно спала. Гарна, молоденька. Прем'єр лiг поруч. Вiн обiйняв її i поцiлував у губи. Тигриця задоволенно замуркала. Прем'єр поцiлував знов, тогкаючись язиком могутнiх кликiв. Крiзь сон, тигриця вiдповiла на поцiлунок. Йї великий шершавий язик зустрiвся з язиком прем'єра. Лапа нiжно обiйняла чоловiка. Так вони лежали поруч, вкриваючи одне одне поцiлунками.

Тигриця задоволенно дихала. Прем'єр вiдчув, що вона хоче бiльшого. Вiн звiльнився вiд її лапи, став на четвереньки i почав цiлувати тигрячий живiт. Нiжно-нiжно. Вiн знав: живiт - найерогеннiша частина тигрячого тiла.

- Урррррррррр, - задоволенно простогнала сонна тигриця.

Вона обiйняла голову прем'єра. Нiби хотiла сказати: "Ще! Швидше! Нiжнiше! Не залишай мене!"

І прем'єр не залишив.

Мудрий i добрий, вiн швидко розiбрався у тигрячiй анатомiї...

Далi був шторм, порив, буря. Тигриця стогнала вiд насолоди.
- Уррррррррррррррррр......... Рррррррррррррр....... - казала вона, не прокидаючись.

Стогнав i прем'єр. Нiколи ще не було йому так добре......

Втомлений, вiн обiйняв тигрицю i заснув поруч з нею.................

Вiн прокинувся за кiлька годин. Тигриця ще спала.

- Эй, выходите! - гукнув вiн пiдлеглим.

Журналiсти i лiсничий вийшли з-за дерева. За ними поспiшала охорона.

- Всё, возвращаемся в Москву! - сказав прем'єр.

Потiм востаннє схилився над тигрицею.

- До свидания, - сказав прем'єр i поцiливав її у щоку.

© Саша Шло, 2008
sasha_shlo: (Default)
Любі мої! Усі ви знаєте, як Росія любить свого великого вождя - Володимира Володимировича Путіна! Я теж його дуже люблю (майже як мудру Фаріон).....

Колись я написала про безсмертний подвиг Путіна із тигрицею (дивіться, поки американці не знищили: http://drugoi.livejournal.com/2708071.html).

Минули роки - а оповідання ще й зараз актуальне. Бо Путін - заступник народний, сонечко ясне на російському та світовому небі.....

Тигриця

Знiмальна група програми "Вести" йшла усурiйською тайгою. Навколо було тихо - тiльки вiтер шелестiв голками смерек.

Раптом з-поза кущiв вистрибнув тигр i зiбрався з'їсти журналiстiв. Звiр облизувався, готуючись до обiду.

З-за дерева вийшов прем'єр-мiнiстр Російської Федерації i вистрiлив у тигра транквiлiзатором зi спецiальної рушницi. Тигр впав i заснув.

- Спасибо тебе, батюшка! - зрадiли врятованi журналiсти i впали на колiна.

Прем'єр пiдiйшов до жертви.


Read more... )

© Саша Шло, 2008
sasha_shlo: (Default)
Місто Донецьк і його жителі

Володимирко вийшов з потягу Тернопіль-Донецьк. Він пригладив волосся і підставив обличчя весняному вітерцю. Його накрила хвиля смогу. Відкашлявшись, він поправив пластунську уніформу, приховав біля серця томик "Чорного ворона" і пішов оглядати місто.

Донецьк лякав хлопця. Прямо від вокзалу починалися шахти. Звідти вилазили чумазі шахтарі, хопали ящики горілки та й знов зникали під землею. Справжніх будинків було мало, та й ті - сірі занедбані бараки. А понад ними лунали блатняк і попса, та ще й московською мовою.

Read more... )

Післямова
Це оповідання - наша патріотична відповідь на українофобську брехню професора Івана Денікіна (Московський університет) про "Город Львов". Як москалі так нечестять наш Бандерштадт, то й ми скажемо ПРАВДУ про їхній Данєцк!

Олександра Шелковенко, письменниця і інтелектуалка
sasha_shlo: (Default)
З усіх творів і наукових праць про так звану «громадянську» війну мені більш за все подобається книга Віктора Олеговича Пелевіна «Чапаєв і Порожнеча». Базуючись на свідченнях учасника подій, вона руйнує як комуністичний, так і білогвардійський історичні міфи.

Офіційна наука намагається не помічати цього джерела. Не дивно! Адже що робити з тисячами дисертацій та монографій про вигадані події? Значно більше дивують літературознавці: наче папуги, продовжують повторювати, ніби роман «Чапаєв» написав Фурманов (хоча Пелевін ясно показує, що її вперше видано у Парижі, французькою; і автор, швидше за все, Григорій Котовський).

Корифей українського слова Василь Шкляр справедливо зазначає: та війна була не громадянською. Але навіть він боїться сказати про неї правду - натомість, створює черговий міф. А от Пелевін не злякався.

Закликаю усіх чесних людей створити Міжнародний Комітет Захисту Правди з метою:
1) Визнати версію Пелевіна науковою
2) Викладати її у школах та університетах, як достовірний опис подій
3) Очистити підручники з історії від брехні
sasha_shlo: (Default)
Талєрантниє хохли-манкурти ненавидять усе Nаціональне, УкраїNське: забороняють Українцям дивуватися повнявому випуклому Українському сраченяті, а от кривоногим кацап'югам можна давати у їхній чужинський афєдрон!




Ой, дурні ж оті хохли: Своє не цінять! Смерть зрадникам Nації!
sasha_shlo: (Default)
Посвящается братьям-националистам и сёстрам-националисткам, а так же - Героям из сообщества [livejournal.com profile] ru_anti_moscow

Я выросла в благословенном уголке, меж морем и степью - в солнечном краю, что называется теперь Южной Украиной. Белые домики во фруктовых садах, белопесочные пляжи, старые акации на улицах - вот мир моего детства.

И с самых ранних лет, мать и отец учили меня ненависти - ненависти к маасквичам.

Маасквичи приезжали сюда каждое лето. Они засыпали грязью наши пляжи, гадили в наших парках, паскудили наш язык: говорили "чё" вместо "шо", "аабрикос" вместо "абрикоса", "щавЕль" вместо "щАвель". Холодец они называли "студнем", а буряк - "свеклой". К каждому слову они прибавляли "-то".

А как ваайти-то? - спрашивал маасквич у входа в столовую )
sasha_shlo: (Default)
Загальновідомо, що Ернесто "Че" Гевара та Степан Андрійович Бандера були друзями. Але мало хто знає, що знаменита пісня Hasta Siempre, Comandante - переклад з української. У оригіналі пісня називається "Спи спокійно, Отамане!" і написана на смерть Степана Бандери. Пізніше, кубинський поет Карлос Пуебла просто переклав її іспанською.

Оригінальний текст (українською)

Спи спокійно, Отамане!

Ти навчив нас боронити
Нашу любу Батьківщину.
Рідну неньку-Україну
Захищати і любити

Приспів:
Попри кулі машинґвера,
Ти завжди навіки з нами,
Наче сонце над хатами,
Отаман Степан Бандера

Нас покликав ти до бою
(А рука твоя сталева),
Коли ціле місто Лева
Милувалося тобою

Приспів

Твоя посмішка весела
Наділяє нас весною.
Ми сумуймо за тобою,
Отаман Степан Бандера

Приспів

Твоя думка національна,
Поведе нас у майбутнє.
У душі вона присутня -
Вона завше геніальна.

Приспів


Твоя квітка не зав'яне -
Розцвітає вона файно.
Зі Стецьком ми заспіваймо:
Спи спокійно, Отамане!

Автор невідомий

P.S. А от як співають цю пісню іспанською: http://www.youtube.com/watch?v=SSRVtlTwFs8
(дівчина у кліпі схожа на мене)
sasha_shlo: (Default)
Эпиграф:
«Компроміс, як я його собі уявляю, мав би полягати у двох дуже серйозних поступках... З «креольського» боку це мало би бути ... усвідомлення власної – прямої чи опосередкованої (колективної) – причетності до колоніального гноблення та готовості певним чином це спокутувати чи бодай вибачитись – як зробили це, хоч і з фатальним запізненням, білі колоністи Австралії та Північної Америки щодо місцевого населення.

З боку «аборигенів» серйозна поступка мала би полягати в ... трактуванні російськомовних громадян як повноцінних членів своєї спільноти (політичних українців)...»

(Микола Рябчук, http://zaxid.net/)



Евпатий подъехал на джипе.
- Ну что, поехали смотреть туземцев? - сказал он, открывая дверцу.
- Ну чего ты так... высокомерно, - начал Вилен. - Ведь мы, креолы, тоже от них происходим.

Прошло 350 лет с тех пор, как в Украине высадились московцы. Аборигены встретили их хлебом-солью. А те начали хватать людей и продавать в крепостное право. Туземцы прятались, убегали в Карпаты и в Полесье. Но колонизаторы пришли и туда.

- Потому, что они дикари! А мы - цивилизованные! Наши деды не сидели по сёлам, а пошли служить московским людям. Они принесли в Украину знания, прогресс!
- Так-то оно так, - согласился Вилен, - Да только у туземцев - своя, живая культура...

Чтобы управлять колонией, московцы использовали туземных царьков. Научили их своему языку и обычаям. Даже одели по-московски. А ещё набрали море домашней прислуги - садовников, денщиков, лакеев. Верные туземцы во всём слушались господина, подражали ему. Они-то и стали основой креольской касты.

В 1991 просвещённые креолы - Кравчук и Мороз - отделились от метрополии. Родилась независимая Украина.

Джип ехал по дороге.
- Далеко ещё до той резервации? - спросил Вилен.
- Да не бойся! - улыбнулся Евпатий. - Эвона за поворотом.
Он включил радио. Передавали капеллу балалаечников - креолы любили московскую музыку.
"Эх-ма! Кума-барыня!" - неслось из приёмника. - "Эх-ма! Да опростоволосилась!"

- Типа крутая музыка, чувак, - сказал Евпатий. - Чисто в натуре!
- Я больше люблю туземный фолк, - отрезал Вилен. - Туземные песни примитивны, но чисты.
Евпатий пожал плечами.

Они свернули на просёлочную дорогу. Асфальт закончился. Машина поднимала облако пыли.

- Вот она, резервация!
На указателе значилось: "Ласкаво просимо до село Килиївка!"

- Теперь готовься, - сказал Евпатий. - Будет смешно!

Вдоль дороги выстроились белые хаты. За хатами цвели вишнёвые сады. Над вишнями гудели майские жуки.

Возле хат сидели туземцы в вышитых сорочках и шароварах. Курили трубки. Туземки, в пышных платьях и косынках, пели грустные баллады.

Всё здесь - как 350 лет назад, до цивилизации...

- Гы-гы-гы! - кричал Евпатий. - Дикари! Трагладиты!
Он чуть руль не выпустил от смеха.

- Век воли не видать - не доросли они до креольской культуры!
С Вилена было достаточно.
- Останови машину, - попросил он.
- Ты чё, брателло! - удивился Евпатий.
- А то, что они не виноваты, что они дикари.
- Да ты, я вижу, толераст!
Вилен вышел и хлопнул дверцей.
Евпатий матюкнулся и поехал прочь.

Вилен огляделся. Туземцы старались его не замечать: 350 лет ига отучили их интересоваться цивилизованным человеком.

Вилен побрёл прочь. Он шёл под палящим солнцем. Вдоль хат и садов. Вдоль колодцев и парканов. В этом примитивизме был свой первобытный шарм, своя дикая гармония. Неужели так жили его предки?

За селом шумел зелёный гай.
Помежь деревьями спряталось лесное озеро.

Вилен услышал шорох и спрятался. На поляну вышла молодая туземка. Она скинула аборигенный наряд, обнажая прекрасное тело. Остался лишь венок из барвинков.

Вилен не мог налюбоваться.
Туземка вошла в воду и поплыла.
Вилен разделся до плавок и тоже прыгнул в воду...

Они встретились на середине озера. У неё были карие глаза и чёрные брови. Червоные уста улыбались.

Они не говорили, слова были не нужны. Просто тела их встретились. Плавки поплыли на дно, а в месте с ними - условности цивилизации. А дальше - животный инстинкт. Первобытная страсть предков. Крики радости и слёзы наслаждения. Поцелуи и укусы. Нежность и жажда.

На миг они стали единым целым. И не только лишь телом, но и душою. Оргазм накрыл их одновременно. Несколько секунд они не могли прийти в себя...

Потом отдышались и поплыли к берегу.
- Как зовут тебя, о прекрасная дикарка? - спросил креол.
- Хвеська. А тебе як?
Девушка говорила по-туземному, но креол понимал.
- Вилен, - сказал он.
- Ві-Лен?
- Это значит - Владимир Ильич Ленин, главный герой московских людей.
- В нас про такого не чули. В нас є свої, аборигенські герої.
- Это какие же?
- Пророк Тарас Григорович Шевченко. А ще - аборигенські вожді.
- Какие ещё вожди?
- Великий вождь Іван Мазепа, що повів нас проти колонізаторів. Вождь Степан Бандера, що бився проти московців. Та й великий вождь Роман Шухевич, що знав у лісі кожну стежинку і нападав на колонізаторські плантації. А ще шаман Дмитро Донцов...
- А чё им не нравилось-то. Чё они восставали? Ведь Москва - свет цивилизации! Разве не кремлёвские звёзды над нами горят?! Не повсюду ли доходит их свет?! Каждый креол в это верит!
- Московські люди зробили нам багато злого... Нам не потрібна їхня цивілізація. В нас є свої національні цінності.
- Слушай, подруга, надо в натуре что-то делать. В Украине - раскол: креолы не понимают аборигенов, а аборигены креолов. Как же их помирить!

- Я знаю! - сказала туземка. - Треба пошукати у Гуглі.
- А может в Яндексе?
- Яндекс - то креольський сайт. Він не скаже правди.
Она достала смарт-фон и начала поиск.
- Знайшла! Ось стаття на аборигенському сайті http://zaxid.net
- А чё там?
- Микола Рябчук пропонує компроміс:
"Компроміс, як я його собі уявляю, мав би полягати у двох дуже серйозних поступках з одного і другого боку: ... одна сторона мусить дозріти до того, щоб попросити вибачення, друга – щоб те вибачення повною мірою прийняти".
- Мудрые слова! - сказал креол.
- Значить, так і зробимо?

***

Вилен стоял на балконе колониального дворца. На площади под ним стояла толпа креолов. Все молчали - ждали его слов.
- Братья! - начал Вилен. - Креолы! Мы должны пойти на очень серьёзную уступку! Мы должны признать свою причастность к колониальному угнетению! Мы должны извиниться!
Креолы стали на колени и заплакали. По всей Украине слышались извинения и покаяния. Креолы поняли, что были слепым орудием в руках московских захватчиков. Им было стыдно...

***
Никогда ещё в резервации не было так людно. Со всей Украины собрались туземные шаманы. Они шли пешком, ночью. Босые ноги сбились от дальней дороги. Теперь они сидели вокруг костра.

Хвеська взяла слово:
- Брати і сестри! Креоли вибачилися перед нами! З боку аборигенів серйозна поступка мала би полягати в чесному визнанні політичної, а не етнічної формули української нації і в трактуванні російськомовних громадян як повноцінних членів своєї спільноти.

Шаманы долго совещались. Спорили. Слишком уж много зла сделали им креолы, помогая колонизаторам.

Стояла ночь. Издали доносился креольский плач...

- Ми дішли рішення, - сказал наконец старый шаман. - Наша сторона дозріла до того, щоб те вибачення повною мірою прийняти і належно на нього відповісти. Ми прощаємо запроданців!
***

И на всей Украине настали мир и счастье.

(c) Александра Шелковенко, интеллектуалка и поэтэсса.
sasha_shlo: (Default)
Одна Українська сайта видала моє оповідання (з одним видатним вченим):

Прозріння в День Перемоги
http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/29431/Prozrinna_v_Den_Peremogy_opovidanna
sasha_shlo: (Default)
17 років блукав тундрою член націоналіст Орест Полум'яний. Він виконував наказ УНА-УНСО: поширювати активність серед поневолених народів Московщини. Орест відповідав за Північ.
Пішки, на лижах пройшов ві від Кольського півострова до Чукотки - і назад. Зупинявся у чумах та ярангах. Вів пропаганду серед ненців, комі, якутів, хантів, чукчів, каряків, ескімосів, самоїдів та інших націй. Переклав праці Дмитра Донцова на 147 північних мов. Довгими полярними ночами Орест читав ці переклади на пам'ять, мовою слухачів: ті дивувалися та хитали головам.

Орест схиляв їх до повстання проти московського панування. Але люди вагалися...

Цього разу Орест гостював у онкілонів, на Землі Саннікова.

Старий шаман пригостив в'яленою рибою і вислухав переклад Донцова.
- А тепер, - сказав Орест, - послухайте слова Пророка!
Він дістав священний Кобзар, став на коліна і заспівав Заповіт.
Онкілони схилили голови: вони поважали віру чужинців.
- Ну? - спитав нарешті Орест. - Як вам моя пропозиція?
- Правду ти кажеш, - відповів шаман. - Московські люди захопили наші землі, загнали нас до колгоспів. Наші пасовища принесено у жертву їхньому богові - Газпрому. Наших оленів отруєно чорною водою, яку московські люди називають "нефть". Правду каже і ваш великий Пророк: "Борітеся - поборете!"
- То повстанете? - наполяг Орест.
- На все свій час... - мудро відповів шаман.
Орест звик до таких відповідей. Навіть не став сперечатися. Подякував шаманові за гостинність і хотів вже йти.
- Не поспішай, - сказав старий. - Ти маєш вшанувати наші звичаї.
- Га? - обізвався Орест.
- Ти маєш продовжити наш рід, змішати свою кров з нашою.
- Це як?
- Зайнятися коханням з моєю дочкою. Хай твої чужинські гени змішаються з нашими. Свіжа кров посилить наш рід і зменшить ймовірність мутацій та спадкових захворювань.
- Не можу, - відповів Орест. - По-перше, українські націоналісти - люди цнотливі: розпуста є неприйнятною для Національної Ідеї. А по-друге, я не збираюся мішатися з чужинками, бо то заважає чистоті Української Раси.
Шаман похитав головою:
- О, чужинце! Ти казав, що хочеш звільнити наші землі, захистити нашу мову та культуру. А сам нехтуєш нашими етнічними традиціями. Встидайсі! Ти не кращий від московських людей!
Орестові справді стало соромно. Адже Нація - то є найбільша цінність. Хіба можна нехтувати традицію.
- Добре, - погодився він. - Я готовий.
Дівчина встала з землі.
- Я називаюся Аннуїр, - сказала вона. - Ходімо.
Вона взяла Ореста за руку і відвела до сусіднього чуму.
Вони опинилися удвох.
Орест придивився до дівчини: з ніг до голови вона була у хутровому одязі. "А обличчя гарне" - зауважив він про себе.

Орест хитався: він вже 17 років як не займався сексом - з тих пір, як Дмитро Корчинський відправив його у цю місію.

- Починай, чужинце, - наказала Аннуїр.
Орест посунувся, щоб поцілувати її.
Аннуїр зупинила націоналіста.
- Північні народи не цілуються у губи, - сказала вона.
- Це чому?
- Під час поцілунку, європеєць підсвідомо задовольняє ссальний рефлекс. Така потреба виникає тому, що ваші жінки занадто рано відривають немовля від циці. Потім ціле життя ви намагаєтеся то компенсувати: кусаєте олівці, коли хвилюєтесь, жуєте гумки. Ну й цілуєтеся у губи.
- А в вас як? - спитав Орест.
- А в нас дитину годують стільки, скільки та хоче. Хочаб навіть до трьох років. Тому нам не потрібні поцілунки.
Орест задумався.
- Не відволікайся, чужинце! - сказала Аннуїр.
Орест нахилив її і задрав шубу. Під низом були хутрові штани.

- Як ви це робите? - спитав він.
- Та хіба ж ти не читав українську жж спільноту Чомусик? - здивувалася Аннуїр. - Там усе написано...
Орест важко зітхнув. Він не знав, що таке інтернет. Як послала його УНСО до тундри, то спільноти Чомусик ще не було... У ті примітивні часи люди читали енциклопедії...
- Неук ти неук, - сказала Аннуїр.
Вона стала рачки і спустила штанці. Попід ними нічого не було.
Орест побачив повнуваті сідниці. Ярангу сповнив запах жіночого тіла - взимку онкілони не милися. Домішувався запах сечі і поту.
Орест відчув, що збуджується. Він вхопив руками сідниці. І вже від того відчув насолоду.
Уперше за 17 років торкався жінки.

Орест сунув долоню поміж ногами і поклав її на розкішницю. Розкішниця була волога і тепла. Він надибав статеві губи і розсунув їх. Повільно увів палець до піхви.
- М-м-м, - сказала Аннуїр.
Орест засунув ще одного пальця.
- Не зле, - відгукнулася онкілонка.
Орест засунув ще один. Потім ще.
Він рухав обережно, щоб не спричинити болю. Пальці гладили розкішницю зсередини.
- Попести мені Г-поінт! - попрохала Аннуїр.
Орест почав розшуку. То було важче, ніж знайти клітор. Та ніщо ж не зупинить патріота-УНСОвця!
- Та не тут, лівіше, - підказувала Аннуїр.
Їй було приємно, але хотілося більшого.
Сумісними зусиллями, Г-поінт було знайдено. Орест почав пестити його пальцями. Аннуїр стогнала від насолоди.
Вільною рукою, Орест розстібнув джинси. Напружений прутень вперся поміж сідницями.
Орест вже не міг стримуватись. Тіяю з рукою, дістав з кишеньки тюбик вазеліну, що дав йому на дорогу сам Дмитро Корчинський. За роки ходіння північчю, вазелін дещо замерз, довелося довго його видавлювати.
Аннуїр вже отримала кілька оргазмів, коли перші білі краплі впали на козацький прутень. Не висуваючи руки з розкішниці, Орест намазав вазеліном усе, що міг. Тоді приставив прутень до анусу і почав натискати.
Прутень зайшов повільно. Сфінктер охопив його притиснув. Орест рухнувся - і кінчив.

- Що ти наробив! - розлютилася Аннуїр. - Ти ж мав продовжити наш рід! Хіба ж _туди_ треба кінчати?!
- Та я ж не хотів...
- А чим ти думав?! Чи зовсім вже дурний?!
- Я виправлюсь... - сказав патріот. - Чесне слово, виправлюсь! Тільки спершу помиюся.
Він приніс до яранги чистого снігу, почекав доки розтане. Сніг танув повільно. Тільки біля ранку перетворився на воду.
Орест швидко вимив прутень, руки, обличчя, почистив зуби...

- Ну що, готовий? - сказала Аннуїр.
- Еге ж!
Чистий напружений прутень аж блищав у світлі кишенькового ліхтарика.
Аннуїр знов стала на коліна і підставила те, що треба.
Орест освітив сідниці ліхтариком: цього разу націоналіст не помилиться.
Він увійшов, куди треба.
- Глибше, - сказала Аннуїр.
Він послухав. Потім почав виходити.
- Ти куди?!
- Та це я так, для процесу...
Він знов зайшов і знов майже вийшов.
- Як кінчиш поза мною, поскаржуся татові, - сказала Аннуїр, - і він згодує тебе мамонтам.
- Та мамонти ж людей не жеруть! - заперечив Орест.
- А от побачиш!
Патріот злякався: хто їх знає, цих тварин носатих?!
Він більш не виходив з піхви, але зарухався швидше.
Аннуїр солодко застогнала.
- Ну, давай же! Ще!
І він прискорював темп. Прутень легко ковзав у вологій піхві.
О, як то було приємно! Обидвом...

- Я! зараз! кінчу!!!!!
Гаряча сперма вдарила у середину тіла. Аннуїр здригнулася у оргазмі.

До яранги постукав шаман.
- Ну, ви там ще довго?! Тре олені випасати!

Аннуїр з Орестом пішли на подвір'я займатися господарством.

Видоївши олені, Орест зібрався у далеку дорогу. Бо не легким є шлях патріота. Безкрайньою є ота Північ - стільки роботи для агітатора!

Аннуїр дала йому на дорогу тундрових ягід.
- Звідки ти знаєш про спільноту Чомусик? - не витримав Орест.
- Та я з закінчила Києво-Могилянську Академію! Але потім повернулася до свого народу. Та багато ж чому навчилася.
Вона показала книжки Оксани Забужко.
- Вивчила усі ваші звичаї!
І Аннуїр поцілувала Ореста у губи. Хоч зазвичай онкілони того не роблять.

(c) Олександра Шелковенко , 2011
sasha_shlo: (Default)
Секс у готелі

Вона взяла його прутень у руку. Почала роздивлятися.
- Тобі подобається? - спитав Владь.
- Він... цікавий, - сказала вона. - І смішний.
Владь образився. Вона помітила.
- Я не те хотіла сказати... Мені він правда подобається...
Вона відтягнула шкірку.
- Цікаво... В наших чоловіків цього нема...
- Чого?
- Цього... покриття.
- Звідки ти знаєш?
- Бачила. Тільки не так, не зблизька.
Вона дивилася на голівку, яка збільшувалася.
- Підглядала, коли хлопці купалися... Нашу шкоу возили до колгоспу, збирати хлопок. Якось повели до лазні. Спочатку дівчат - ми милися усі разом. Потім вийшли. Тоді завели хлопців. Мені було цікаво - які вони, коли голі. Я підкралася... Там була дірка у стіні: хтось, мабуть, навмисно зробив, щоб підглядати. Я навіть думала: може й хлопці підглядали за нами? Тож дивилася. Бачила їхні прутні. Кінчики були непокриті. Не так, як у тебе...
- Мабуть обрізані, - сказав Владь. - Я чув, що мусульмани так роблять.
- Нам казали у школі, що Аллаха немає.
- Цього ніхто не знає напевно. Одні вірять, інші ні.
Вона погладила голівку прутня. Владь важко задихав.
- Ще...
Вона провела ще. Read more... )

(c) Олександра Шелковенко
sasha_shlo: (Default)
Різна закордонна неволоч зазіхає на пам'ять Українського національного пророка Павла Глазового.
То я вирішила продовжити його справу:

Киевлянин и секс

Пам'яті Павла Глазового та його безсмертної поезії "Кухлик"

Приезжает до Карпат
Гордый киевлянин.
Бабки есть в кармане, б... -
Ходит, как хозяин.

Вот приходит на дискарь,
Во крутой рубахе,
Шобы чиста тёлку снять,
А потом - оттрахать.

Только к тёлке подойдёт
Приставать, короче,
Та не то, что не даёт -
Танцевать не хочет!

Киевлянин говорит
Чуваку из местных:
"Шо за тёлки тут, етит!
Аж не интересно!"

А чувак "не зрозумів" -
В полной непонятке:
"Та немає тут корів -
Є лише панянки"

"Я ж те русским языком
Говорю, брателло!
Шо-то с тёлками облом -
Это, блин, не дело"

А парнишка-молодец
Говорит сурово:
"Щоб нормальний мати секс,
Треба знати мову!"

(c) Олександра Шелковенко / Александра Шелковенко
sasha_shlo: (Default)
Зустріч на пляжі

Чоловік наближався. Він був високий, широкоплечий. М'язи накачані. З одягу - лише плавки.
Анастасію вразили його очі. Блакитні і глибокі. А ще - чорне рівне волосся, до плечей.

Чоловік йшов прямо на Анастасію. "Не буду тікати, - подумала вона. - Може то є доля".
Незнайомець став на коліна і почав цілувати Анастасії ноги.
- Та що Ви...
Чоловік не відповів. Він обійняв Анастасію, притулився щокою до голого живота. Щока була добре виголена...
Анастасія усміхнулася. Погладила незнайомця по голові. Яке ж гарне волосся.
Чоловік торкнувся її живота губами. Почав цілувати. Міцні руки лягли на сідниці.
Чоловік поцілував перса - крізь вологу тканину бікіні.
Анастасія не заважала. Він продовжував. Які жадібні губи! Які нетерплячі. Вона розстібнула зачіпку і залишилася топлес.
Чоловік відсунувся. Він дивився на її груди. У очах був захват. "Яка ж ти гарна!" - ніби хотів сказати він. Read more... )

(c) Олександра Шелковенко, 8 липня 2010 року
sasha_shlo: (Default)
Украине должно быть стыдно

За каждое преступление приходится расплачиваться. Если не самому преступнику, то его детям, внукам, а порой и правнукам. Так, послевоенное поколение немцев чувствуют вину за Холокост, американцы просят прощение за работорговлю...

Мы, украинцы, также несём ответственность за преступления наших предков. Преступления эти чудовищны. И если у нас есть хоть капля совести, мы должны покаяться перед потомками наших жертв - жителями так называемой России.

Около тысячи лет назад Киевская Русь оккупировала запад современной России. Эти земли населяли финно-угорские племена. Туземцы жили в гармонии с окружающим миром. Выращивали хлеб, собирали грибы и ягоды, знали каждую тропинку в лесу. Дети природы, они не знали зла, не знали подлости.

Словно Адам и Ева, жили они в своём райском саду. Всякий, знающий тамошнюю природу, не может не восхититься её красой. Берёзовые рощи, лесные озёра, ленивые реки... В этом чистом и прекрасном мире складывалось мировоззрение туземца.

Добрые и щедрые, аборигены открылись непрошеным гостям. Те ответили жестокостью.
Колонизация России вовсе не была мирной. Наши предки действовали не как просветители, а как захватчики. )
sasha_shlo: (Default)
Рідний Медвєдєве, вислухай нас!

Наш рідний Медвєдєв сидить у Кремлі -
Великий, незламний, могутній!
Завжди на сторожі своєї землі,
За світле Російське майбутнє.

Вклоняємось тобі, великий мудрець,
За віддану газову поміч!
До тебе! До тебе, могутній отець,
Наш рідний спішить Янукович.

Паде на коліна, пускає сльозу,
Шепоче тобі неупинно:
"Тобі, о Великий, я службу несу
Від імені всій України!"

© Олександра Шелковенко, 22 квітня 2010 (проїздом через Київ)

February 2016

S M T W T F S
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28 29     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 24th, 2017 12:46 am
Powered by Dreamwidth Studios