sasha_shlo: (Default)
Мені СОРОМНО що я Українка: адже Правий Сектор мучить снігурів, доводить корів до сліз, та ще й не дав мені першого місця на Поетичному конкурсі «Книжка від Zебри-2015».

Тому ми з Коханцем пишемо роман, де викрили звірячу сутність Українсько-Европейського фашизму:


Тайна Русского Мира (часть 4)

Авторы:
Иван Деникин и Александра Шелковенко


http://aru.tv/syuzhet/tayna-russkogo-mira-chast-4

Предыдущия части:

Начало
Вторая часть
Предыдущая глава
sasha_shlo: (Default)
Моє Останнє Оповідання:
http://texty.org.ua/pg/blog/Sasha-Shlo/read/37690/Moja_lebedyna_pisna__bilshe_nichogo_ne

я написала усе, що знала, і більше писати не буду.........
sasha_shlo: (Default)
Тигриця

Знiмальна група програми "Вести" йшла усурiйською тайгою. Навколо було тихо - тiльки вiтер шелестiв голками смерек.

Раптом з-поза кущiв вистрибнув тигр i зiбрався з'їсти журналiстiв. Звiр облизувався, готуючись до обiду.

З-за дерева вийшов прем'єр-мiнiстр Російської Федерації i вистрiлив у тигра транквiлiзатором зi спецiальної рушницi. Тигр впав i заснув.

- Спасибо тебе, батюшка! - зрадiли врятованi журналiсти i впали на колiна.

Прем'єр пiдiйшов до жертви.


- Хороший тигр, - сказав вiн. - Красивый.
- Это тигрица, - виправив лiсничий, що випадково проходив поруч.
- А чего она на людей кидается? - поцiкавився прем'єр.
- От любви, - потиснув плечима хазяїн тайги.
- Как так, от любви?
- Дык у них ведь сейчас брачный сезон, - пояснив лiсничий, - А мужиков-тигров-то и нет, не хватает. Исчезающий вид... Вот самки и едят кого не попадя, от злобы.
- Это правда... - сказав прем'єр. - Женщинам нужна любовь. Без любви женщина - тигр.

Вiн сiв на пiнь i задумався. Потiм рiзко встав. Видко, прийняв якесь рiшення.

- Оставьте-ка меня на едине, - наказав вiн пiдданим. - Тут дело государственное.

Журналiсти, лiсничий i охорона слухняно залишили галявину. Вони знали - так треба для Вiтчизни.

Прем'єр залишився вiч-на-вiч з тигрицею. Та мiцно спала. Гарна, молоденька. Прем'єр лiг поруч. Вiн обiйняв її i поцiлував у губи. Тигриця задоволенно замуркала. Прем'єр поцiлував знов, тогкаючись язиком могутнiх кликiв. Крiзь сон, тигриця вiдповiла на поцiлунок. Йї великий шершавий язик зустрiвся з язиком прем'єра. Лапа нiжно обiйняла чоловiка. Так вони лежали поруч, вкриваючи одне одне поцiлунками.

Тигриця задоволенно дихала. Прем'єр вiдчув, що вона хоче бiльшого. Вiн звiльнився вiд її лапи, став на четвереньки i почав цiлувати тигрячий живiт. Нiжно-нiжно. Вiн знав: живiт - найерогеннiша частина тигрячого тiла.

- Урррррррррр, - задоволенно простогнала сонна тигриця.

Вона обiйняла голову прем'єра. Нiби хотiла сказати: "Ще! Швидше! Нiжнiше! Не залишай мене!"

І прем'єр не залишив.

Мудрий i добрий, вiн швидко розiбрався у тигрячiй анатомiї...

Далi був шторм, порив, буря. Тигриця стогнала вiд насолоди.
- Уррррррррррррррррр......... Рррррррррррррр....... - казала вона, не прокидаючись.

Стогнав i прем'єр. Нiколи ще не було йому так добре......

Втомлений, вiн обiйняв тигрицю i заснув поруч з нею.................

Вiн прокинувся за кiлька годин. Тигриця ще спала.

- Эй, выходите! - гукнув вiн пiдлеглим.

Журналiсти i лiсничий вийшли з-за дерева. За ними поспiшала охорона.

- Всё, возвращаемся в Москву! - сказав прем'єр.

Потiм востаннє схилився над тигрицею.

- До свидания, - сказав прем'єр i поцiливав її у щоку.

© Саша Шло, 2008
sasha_shlo: (Default)
Любі мої! Усі ви знаєте, як Росія любить свого великого вождя - Володимира Володимировича Путіна! Я теж його дуже люблю (майже як мудру Фаріон).....

Колись я написала про безсмертний подвиг Путіна із тигрицею (дивіться, поки американці не знищили: http://drugoi.livejournal.com/2708071.html).

Минули роки - а оповідання ще й зараз актуальне. Бо Путін - заступник народний, сонечко ясне на російському та світовому небі.....

Тигриця

Знiмальна група програми "Вести" йшла усурiйською тайгою. Навколо було тихо - тiльки вiтер шелестiв голками смерек.

Раптом з-поза кущiв вистрибнув тигр i зiбрався з'їсти журналiстiв. Звiр облизувався, готуючись до обiду.

З-за дерева вийшов прем'єр-мiнiстр Російської Федерації i вистрiлив у тигра транквiлiзатором зi спецiальної рушницi. Тигр впав i заснув.

- Спасибо тебе, батюшка! - зрадiли врятованi журналiсти i впали на колiна.

Прем'єр пiдiйшов до жертви.


Read more... )

© Саша Шло, 2008
sasha_shlo: (Default)
У Новорічну ніч

Мотря сумно подивилася на календар. Тридцять перше грудня. Ось і ще один рік позаду. А вона так і не втілила у життя свою мрію!

Мотря мріяла позбавитися волосся на розкішниці. Назавше... Є ж бо такі технології... Але лазер коштував дорого - починаючи від 300 доларів. Багато разів починала Мотря відкладати гроші. І щоразу, коли потрібна сума майже збиралася, ставалося щось непередбачене, що негайно вимагало грошей. І все доводилося починати з нуля.

Так вона й жила...

Мотря зазирнула попід подушку. 75 доларів! Скільки ж ще чекати?!
Але вона вже знала відповідь. Все життя...

І так їй сумно стало! Так боляче!

Одягнулася Мотря якнайтепліше, та й вийшла на вулицю.

Було вже темно. Йшов сніг. Світили маленькі різнокольорові ліхтарики. Усі хатинки у селі були прикрашені до свята.

Але Мотрі не хотілося святкувати. Самотньо стояла вона під ліхтарем і думала про своє.
- Ой, мрієчко ти моя, мрія! - сумувала дівчина. - Не вдасться вже мені тебе здійснити!
Заплакала Мотря.

Адже раптом... Гей! Чи то вітер у ясному полі віє? Чи то Дніпро великий шумить? Ні! Подивилася Мотря у небо - й очам своїм не повірила! Їде поміж зірками Дід Мороз на своїх санах! А поруч - Снігуронька. Керує Снігуронька оленями та й на Мотрю задивляється.

Раптом зупинилися сани. Опустилися вони до Мотриних ніг. Виходять Дід Мороз та Снігуронька до Мотрі.

- Здоровенькі були, дівчино ясно! - каже Дід. - Як тебе кличуть?
- Та це ж Мотря Кайдашенко, - каже йому Снігуронька. - Привіт, Мотрю!
- Вітаю і вас, любий Дідоньку Морозе та добра Снігуронько! - вклоняється Мотря.
- То ось воно як! - Дід Мороз радіє. - А чи була ти, Мотрю, чемною дівчиною?
Засоромилася Мотря, розчервонілася уся.
- Та була ж, була! - каже за неї Снігуронька. - Я її у чарівне дзеркальце бачила!
- То є дуже добре! - похвалив Мороз. - Ну то яке в тебе, Мотреньку, найзавітніше бажання?
Хотіла Мотря відповісти, але Снігуронька її випередила. Підбігла до Діда, та й шепоче йому щось на вухо.
Подумав він.
- Ну, добре! - каже. - Адже це Новий Рік. А у Новий Рік здійснюються навіть найнеможливіші мрії. Ну, то роздягайся, Мотрю, та й сідай на моє сидіння.
Знов почервоніла Мотря.
- Але ж я змерзну, - сказала вона.
- Не бійся, - заспокоїла її Снігуронька. - Я тебе зігрію!
І вона поцілувала Мотрю у губи. І так тепло стало від того поцілунку. Аж гаряче! Відчула це Снігуронька, і почала її роздягати. Зняла з неї шубу, і шапку, і все інше...
Мотря стояла на снігу голою і босою, але холодно не було.
Снігуронька теж скинула з себе шубу. Тепер вона стояла поперед Мотрею зовсім голою. Їхні тіла зустрілися. Від Снігуроньки віяло приємною прохолодою.
- Яка ти тепла, - ніжно сказала Снігуронька і знов поцілувала Мотрю у губи.

Мотря насмілилася торкнутися її гарного тіла. Вона ніжно гладила нову подружку. Тонкі Мотрині пальці доторкнулися до Снігурчиної розкішниці. Розкішниця була без жодної волосинки!
- Ти теж це зробила? - не повірила Мотря.
- Тааак, - солодко промуркотіла Снігуронька, цілуючи її шию.
- Час вже починати! - проголосив Дід Мороз.
Не припиняючи поцілунків, Снігуронька посадила Мотрю у сани. Дід Мороз делікатно розвів її ноги. Він встав перед Мотрею на коліна і уважно подивився на її розкішницю.
- Яка вона в тебе гарна! - сказав Дід.
Він щось дістав зі свого великого червоного мішка.
- Що це? - злякалася Мотря.
- Це - чарівний епілятор. Він назавше очистить твою розкішницю від волосся.
- Ах! Нарешті моя мрія здійсниться!
- Здійсниииииться... - промуркотіла Снігуронька. Вона цілувала Мотрині груди. Її губи були ніжними, наче свіжий сніг.

Стоячи на колінах, Дід Мороз наблизив чарівний епілятор до Мотриної розкішниці. Той зашумів. Мотря відчула приємні доторки до свого тіла. Вона аж затримтіла від насолоди. Хотіла подивитися на низ - що там робиться? Але не могла: Снігуронька обіймала її ніжно, але міцно. Вона не припиняла своїх солодких поцілунків.

- Ось і все! - оголосив Дід Мороз. - Жодної волосинки не залишилося! Але тепер треба зробити спеціальний чарівний масаж...

Він торкнувся розкішниці губами. Мотря відчула його прохолодний подих на своїх губках. Язик Діда Мороза жадібно відшукував її клітор.

Це було приємно, дуже приємно.
- Ааааххх!
Дід Мороз та Снігуронька водночас пестили її тіло. Тепла насолода сповнювала Мотрю. Вона знов застогнала... і втратила свідомість.

Мотря прокинулася у своєму ліжку. Був вже день. Годинник показував дванадцяту годину. Мотря подивилася навколо. Все було як завжди.
Невже це був лише сон? Але ні, не може бути!

Вона відкинула ковдру і зазирнула під трусики. Потім недовірливо помацала себе рукою.

Розкішниця була голою, зовсім-зовсім без волосся!

© Олександра Шелковенко (Саша Шло)

Удвох

Dec. 23rd, 2010 06:32 am
sasha_shlo: (Default)
Він стискає її сідниці. Цілує її губи. Вони самі у квартирі...
Вона відповідає на поцілунок. Гладить його неголені щоки.
Його нога - поміж її стегнами. Натискає на її розкішницю. Це приємно.
Він притулився до неї. Вона відчуває його напружений прутень, по-під джинсами.
Вона опускає руки. Вона торкається цього місця. Він важко дихає.
Вона розстібає його джинси і звільняє прутень. Бере його у руки.
Він задирає її коротку спідницю. Його руки - попід її трусиками.
Пальці торкаються короткого волосся густого волосся. Знаходять губки розкішниці. Розкішниця гаряча і волога.
Пальці досліджують ухід.
Вона пестить прутень руками. Він знаходить її клітор.
Грає старовинне танго.
Вони - посеред кімнати...

Він розстібає її спідницю, спускає на підлогу. Потім знімає з неї трусики.
Стає на коліна, цілує її живіт. І нижче...
Вона зупиняє його. Лягає на килим.
- Роздягнися, - каже. - Тільки повільно...
Він встає. Виконує прохання. Знімає сорочку, джинси, труси.
Вона дивиться на нього, оноженого.
- Ти гарний, - каже.
Гола, вона стає поруч, цілує його губи, груди, живіт. Цілує напружений прутень. Бере його до рота.
Вона пестить прутень губами. Лиже. Відпускає на мить. Ловить губами знов.

Але він хоче усередину неї. Він зупиняє її, цілує. Повертає спиною до себе. Нахиляє.
Пальці знов торкаються розкішниці. Вони розводять вологі губи, відкривають шлях для прутня.
Він одягає презерватив, бо дбає про контроцепцію та здоров'я партнерки.
Прутень заходить.
Він бере її ніжно, ритмічно. Не зупиняється. Виходить і входить знов.
Вона важко дихає. Він також.
Він рухається все швидше. Усе різкіше. Вона стогне.
Він стримується, щоб не кінчити зарано.
Він не хоче її відпускати.
Усе сильніше.
Вона кінчає.
Він виходить і заходить знов, глибоко.
Виходить і кінчає.
Сперма стікає на її сідниці...

(c) Олександра Шелковенко
sasha_shlo: (Default)
« Дай мені у афедрон! »

"- В афедрон не давала ли?.. "
Елена Колядина "Цветочный крест"



Вони гуляли руїнами Херсонесу. Почали цілуватися. Крізь одяг, напружений прутень торкався розкішниці. Від цього обидвом було приємно.
- Дай мені у афедрон, - попрохав хлопець.
- Куди?!
- У афедрон... Дай туди, будь ласка.
Дівчина розсміялася.
- Ти хоч знаєш, що таке афедрон?
- Звісно! - сказав хлопець. - Це те, що поміж сідницями.
Дівчина подивилася на нього із жалем.
- Афедрон, - сказала вона, - це давньогрецький туалет. Можна дати у афедроні. Але як дати у афедрон, я собі не уявляю.
Хлопець почервонів.
- Годі, - сказала його подружка. Вони повернулися до пестощів.
- Я так хочу ввести станову жилу до твого тіла! - шепотів хлопець.
Дівчина відсунулася.
- Станова жила - це хребет, - сказала вона. - Ти хто, патологоанатом чи маркіз де Сад?
Хлопцю зовсім вже стало незручно.
- Навіщо ті екзотичні слова? - сказала дівчина. - Чому не сказати по-простому: "Хочу ввести прутень до розкішниці"?
Хлопець зітхнув. Він так хотів вразити освітою!
- Ну досить вже дурниць, - сказала дівчина. - Ходімо краще кохатися!
Вони звернули за колону.
- А ось і афедрон! - сказала дівчина. - Хочеш я тобі у ньому дам?
У кам'яній плиті було пробито круглі дірки. Плита була тепла і суха. За століття, дощі вимили її до блиску. Вона стала чистішою, ніж стіл у ресторані.
Дівчина сіла, хлопець став поруч. Знов почали цілуватися, петінґувати... Роздягатися потроху...
Скоро були зовсім голі. Стільки роботи для рук і губ!
- Будь ласка... - насмілився хлопець. - Дай мені у...
Він замовк і почервонів: ледь не сказав "у афедрон".
Дівчина зрозуміла його вагання.
Вона випустила з рота напружений прутень і сіла. Нагріта на сонці, афедронна плита трохи опалила сідниці.
- Іншим разом, - відповіла дівчина. - Коли вивчиш, як це по-українськи.
Вона усміхнулася.
- А сьогодні дам лише у розкішницю. Натомість, у афедроні.
Вона ширше розставила ноги.
Хлопець наблизився.
Прутень увійшов до розкішниці.

(c) Олександра Шелковенко
sasha_shlo: (Default)
Ночівля у горах, або ж Володимирко

Присвячується Робертові Бьорнсу

Заметіль посилилася. Вже не було видно ані гір, ані лісу. Тільки
засніжена стежинка. Хати були чорні, наглухо замкнуті. Жодного
вогника.

Мотря поправила волосся, струсила сніг. Тихо вилаялася. Знов
ночувати на дворі! Але ж тепер - сніг, заметіль. До ранку можна й
померти.

А нащо мені й жити? подумала. Кому я потрібна? Так, перекоти поле.
Мандрую, мандрую світ за очі. Ані хати, ані родини. Торба за
спиною - ото усе моє майно.

Вона озирнулася. Видно справді помирати тут. Хіба диво якесь...

- Тітоньку, - почула Мотря.
До неї наближалася темна фігура.
Read more... )

(c) Олександра Шелковенко
sasha_shlo: (Default)
Смерть Якима Тесленка   
  
З ранку його знов била лихоманка. Він лежав під двома ковдрами і товстою шубою, але все одно було холодно. Все навколо пливло перед очима. Він вже не розрізняв стелі, мури, вікна. Було лише одне біле марево.  
- Параско! - покликав він. Але та не почула.  
  
Яким не міг кричати. Він відкривав рота, але слова звучали тихо, ледь чутно. Наче він не говорив, а шепотів.  
  
Параска, мабуть, відпочивала після безсонної ночі. Вночі йому теж було погано - гірше, ніж тепер. І служниця мала бігти за лікарем. На вулиці був мороз,все було заметено снігом. Ліхтарі не працювали. Напівтемний і дикий, Київ нагадував середньовічне місто.  
  
Але Параска добре знала дорогу. І, на щастя, не потрапила ні у яку пригоду.  
   Read more... )
 
© Олександра Шелковенко
sasha_shlo: (Default)
Анілінґус утрьох

Вітя заплющив очі. 6 років минуло. А здається, ніби це було вчора..... Їхня перша зустріч.....
Був якийсь парад, і вони випадково опинилися поруч. На трибуні.....
Він відразу ж закохався у ці ясні очі, у ці міцні руки. Але як підійти?
- Хочешь конфетку? - спитав він.
- Хочуууу! - протягнув сусід.
Вітя дав не одну, а десять!
- А как тебя зовут-то? - спитав.
- Дииима, - сусід посміхнувся. - Можно Димочка. Или даже Димулька.
Вони говорили, жартували.
- Фантиками не шуршать! - гукнув Вова. Він захоплено дивився парад.
- Извиняюсь, гражданин начальник!
Вітя почервонів - таку Людину образив!
Діма відбіг у бік і потерся щокою о штани господаря.
- Не злись, Вовааа, - шепотів він. - Я больше не будуууу........
Вова посміхнувся і пробачив - він був добрий.....
Далі була розлука. Вітя мріяв про Діму, марив про Діму... Як хотілося його повернути! Впасти на коліна! Цілувати його чоботи, пальці і... вище... Треба прийти зі славою переможця! Може тоді Діма погодиться?
І Вітя боровся за перемогу. Балотувався, бився... А ночами читав вірші - Чехова, Анни Ахмєтовой... Він знав: Діма любить цих поетів. Теж читає їхні вірші. Та чи думає, чи згадує про Вітю?
Нарешті повезло: переміг! Тепер можна й до Діми!
Він написав ніжного листа. Діма відповів. Призначив здибанку...
Харків. Темна кімната. А на ліжку - ВІН!
Вітя аж заплакав.
- Знаешь, кто я?! - похвалився крізь сльози. - Целый президент!
- Подумаешь! - протягнув Діма - Я уже и сам президент. Вова назначил...
"Какой гордый!" - подумав Вітя. І звідки цей холодний погляд, це призирство?
Але очі сумні...
"Тяжко ему, бедненькому, - зрозумів Вітя. - Вова, бают, каждый вечер пользует, роздыху не дает... Ну ничего, уж я-то тебя утешу..."
Діма стояв гордий і ображений.
- А можно я тебе ножки поцелую? - спитав Вітя.
- А конфетку дашь? Как тогда...
Вітя порився у кишені. Цукерки не було. З'їв...
- Нету конфетки.
- Ну, я пошел. Вова ждет...
- Подожди... А хочешь Севастополь? Мне не жалко...
Діма подумав.
- Ладно, целуй!
Він підставив нечищений чобіт. Вітя вкрив його поцілунками.
- А можно я поцелую выше?... Сзади?...
Діма знов задумався.
- А Севастополь надолго дашь?
- На 25 лет!
- Ладно, валяй! - Діма зітхнув і зняв штани.
Вітя висунув язика і взявся до роботи.
- Что это вы тут делаете?!
Обидвоє підскочили.
До кімнати увійшов Вова.
Коханці впали перед ним на коліна.
- Я тебя съем! - сказав Вова Віті і вискалив зуби. - И тебя, Дима, тоже! Забыл, собака, кто тебя голубит и кормит?
- Гав-гав, - сказав Діма і завіляв... хвостом.
Вова усміхнувся і зняв штани.
- Ану покажите, на что вы способны! Один спереди, другой сзади. Победителю достанется дешевый газ.
Змагання були напружені.
Вітя переміг.
- Вот тебе газ! - похвалил Вова.
- Заходи еще... - попросил Діма.
Вітя начистив їм чоботи...

(c) О. Шелковенко, 30 квітеня 2010 року
sasha_shlo: (Default)
Полковник нікому не платить

"ЗВЕРТАЄМОСЯ до підполковника Івана СУТИ, українця, християнина ... Із травня 2004 р. І. Сута - керівник політичної референтури ВО "Тризуб" ім. С. Бандери. Видавництво чекає оплату за свою працю з березня 2006 року!.. Просимо Вас повернути свій борг"
(Видавнича фірма «Відродження», http://www.vidrodzhenia.org.ua/)

Полковник рахував гроші. Купюра за купюрою. Неспішно торкався пальцями...підносив до очей... Роздивлявся кожну рисочку, кожну крапочку...

- Такі гарні... - солодко шепотів він. - Такі милі...
Він подивився на вікна: завішені. Ніхто його не побачить. Ніхто не дізнається...

- Мої милі... - казав він купюрам. - Мої чарівні...

Солодкий запах збуджував. Полковник підніс купюри до носу, зарився у них обличчям.
- Мої рідні..... Мої... кохані...
Вкривав гроші поцілунками, пестив губами, руками...

У двері постукали. Полковник підскочив.
- Хто це?! - глухо сказав він.
- Та це ж я, Володимирко... Прийшов за мурдою вказівкою...

- Зараз, зараз...
Полковник покидав гроші у валізку і заховав під ліжко.

Володимирко увійшов.
- Слава героям! - сказав хлопець.
- Слава, слава... - відповів полковник. Він і забув, що є Головним Отаманом Екзекутиви ВО "Бандера" імені Тризуба. - Чого треба?
- Лишенько велике на Вкраїну пало! - почав Володимирко. - Горенько безмірне!
- Яке?
- У Львові видали поетичну збірку "200 сторінок Гомори". А це ж про збоченців!!
- То кацапською мовою?
- Та ні ж! Нашою! Українською!
- О, яке горе!
Полковник ледь не заплакав. Українською неукраїнське видавати?! То є встид...
- То ми з хлопцями придумали...
- Що?
- Помстимося збоченцям за кривдоньку! Як навчали славетні козаченьки! Як заповідав Дмитро Донцов!
- То мудре ж ви придумали!
- Закидаємо українофобів кетчупом! Хай знають, що то є - Український Націоналіст!
- Слушна ідея! - зрадів полковник. - Виконуйте!

Володимирко вклонився Вождеві. Пішов до дверей. Та й зупинився.
- Пане полковнику... - почав він. - Кетчуп тепер дорогий... А ви ж знаєте, які в нас, студентів, доходи... То може... допоможете матеріально...
- Нема в мене грошей!!!
- Вибачте... я то собі думав... може... у валізці щось залишилося?
Полковник почервонів.
Невже Владимирко знає його таємницю?!? Невже... підглядав за ним?!? Стало соромно своєї страсті, свого кохання...
- Не знаю, про що ти, - глухо сказав полковник. - Нема валізи. І грошей нема.
- Ну... вибачте... помилився...
Володимирко пішов за кетчупом.

Полковник закрив двері. Тоді дістав гроші.
- Ви не злякалися? - спитав він ніжно. - Не бійтеся, милі... Нікому я вас не віддам...
І рапром він пригадав.
- Ой, любі! У нас же сьогодні свято! 4-та річниця, як зустрілися!
Полковник відкрив шампанське. Піна полилася на підлогу.
- Пам'ятаєте, рідні, як це було?
- Так... - відповіли гроші. Чи це полковникові так здалося?

Чотири роки тому... У березні...

- Ви були призначені для одного патріотичного видавництва, - почав полковник, - Вас мали віддати за послуги... А я... Як побачив вас, то й закохався... З першого погляду... Тож не віддав вас, заховав... А видавництво чекає. Вони погані люди... Погані... Хочуть нас розлучити...

Гроші вже чули цю історію, тому мовчали. Полковник плакав.

- Не віддам... - повторював він. - Ніколи...

(c) Олександра Шелковенко, квітень 2010
sasha_shlo: (Default)
У Єгипті

Біля піраміди Хеопса Ярополк повернув ліворуч і вийшов до Нілу. Він опинився посеред великого майдану. Навколо було багато народу - єгиптяни у своїх довгих тогах, шустрі вавилоняни, греки з амфорами на плечах, етеопи... Здавалося, цілий світ зібрався тут, у Мемфісі. Бракувало лише наших трипільців...

Ярополк вкрився від сонця у тіні статуї сфінксу та дістав з валізки пергамент. Він записував туди все, що бачив на чужині. "Як повернуся на рідне Трипілля, - мріяв він, - Ухилюся дідові-Дніпру. Аж потім зберу усіх родичів та сусідів та й розповім про далекі краї, що я їх бачив..."

Раптом Ярополк впіймав на собі чийся погляд. Він підвів очі. Прямо напроти нього стояв величезний фараонський палац. З вікна другого поверху на нього дивилася гарна молода жінка.

- Ходи до мене! - покликала вона по-єгипетськи. Read more... )

© Шелковенко Олександра Юрiївна
sasha_shlo: (Default)
Миткові проблеми

Я вам одне скажу: знайомити когось с кимось - це нє для слабонєрвних. Ось дивишся, ніби й хороших хлопець. Ну там симпатичний, розумний, книжки якісь читає. Ну є там свої таргани у голові, але в кого ж їх тепер нема? Не п'є забагато.

І самотній, біднятко. Навіть віршики якісь пише - про сенс життя та про невдячний світ.

Так чого б йому когось не знайти?

То ж і знаходимо. А вона - красуня, розумниця, добре готує. Тільки рік тому, як розвелася. Працює у бухгалтерії. То чого ж тобі ще треба? Місяць з неба, чи що?

Ну, зводимо їх разом. А це .......................................................... )

© Олександра Шелковенко
sasha_shlo: (Default)
Їхали козаки

Галя лягла на сіно і заплющила очі. Її рука сором'язливо сковзнула по-під сукню.
"Ні, я не буду, - думала вона. Я не для того... Я просто... "
Але рука вже торкнулася цього місця. Тепла хвиля пробігла тілом. Було дуже соромно...

Галя відкрила очі... і почервоніла: з поза паркану на неї дивилися козаки. Чи давно вони тут? Чи здогадалися, що вона робила?
Козаки уважно дивилися на неї. Їх було троє.
- Бувай здорова, чорноброва! - сказав найстарший.Read more... )

© Шелковенко Олександра Юрiївна
sasha_shlo: (Default)
Шалена ніч

Палкі обійми... Гарячі поцілунки...
Два тіла готові злитися. Ще мить, і він увійде. Почнеться шалений танок - танок кохання.
- Зачекай, - каже Галя. - Я зараз...
Вона встає з ліжка, відкрива сумочку.
- Що ти шукаєш?
- Вже знайшла.
Вона усміхається.
- Покажи, - каже Остап.
Галя розгинає пальці. На долоні - презерватив.
- Дивись, який гарний. Він тобі пасуватиме...
Галя бере остапів прутень. Стягає шкірку.
- Навіщо?.. - пита Остап.
- Що?
- Навіщо презерватив?
- Це - Read more... )
sasha_shlo: (Default)

ЗВІР
(Наша Українська версія чужинського "Парку Юрського періоду")


 

Read more... )

 

 (c) Олександра Шелковенко
sasha_shlo: (Default)
Національний цикл 2. Пісня про Рушник Національної Єдності

27 січня 2008 року у аеропорті міста Торонта, що на Канаді, зібралися широкі кола української громади.

Прийшов голова Об'єднання українців Канади Mіchael Cheremyshyn. І пані іrka Stovbur-Moore з Конгресу канадійських українок. А ще й поважний пан Jaroslaw Szczedryckіj-Pawczuk - голова Клюбу професійоналістів та бізнесовців. Та де там! Приїхав навіть видатний політолог з українських студій на університеті - доктор-інжинер Taras Bauer.

А ще й пан Петро Пляченко, засновник Української Карибської фундації, разом із дружиною, пані Галею. А з ними - подруга сім'ї, Гульнара Рахмонова, засновниця Всесвітнього комітету волжських татарів (дехто зі старших людей такого не розумів - як ото чужинку сюди запустили; але ж мовчали, бо мали дуже знану пошану до пана Петра).
Що особливо закликає радіти, так що ... )

(c) Олександра Шелковенко
sasha_shlo: (Default)
Жаби (Оповідання-застереження)

П'ятниця, 17:27

Марта Бондар прийняла замовлення на кінґ-чісбургер та порцію смаженої картоплі і повісила трубку. Клієнт мав підійти за 15 хвилин. Марта передала замовлення на кухню і повернулася до прилавку.
Read more... )

February 2016

S M T W T F S
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28 29     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 24th, 2017 05:33 pm
Powered by Dreamwidth Studios