sasha_shlo: (Default)
Загальновідомо, що Ернесто "Че" Гевара та Степан Андрійович Бандера були друзями. Але мало хто знає, що знаменита пісня Hasta Siempre, Comandante - переклад з української. У оригіналі пісня називається "Спи спокійно, Отамане!" і написана на смерть Степана Бандери. Пізніше, кубинський поет Карлос Пуебла просто переклав її іспанською.

Оригінальний текст (українською)

Спи спокійно, Отамане!

Ти навчив нас боронити
Нашу любу Батьківщину.
Рідну неньку-Україну
Захищати і любити

Приспів:
Попри кулі машинґвера,
Ти завжди навіки з нами,
Наче сонце над хатами,
Отаман Степан Бандера

Нас покликав ти до бою
(А рука твоя сталева),
Коли ціле місто Лева
Милувалося тобою

Приспів

Твоя посмішка весела
Наділяє нас весною.
Ми сумуймо за тобою,
Отаман Степан Бандера

Приспів

Твоя думка національна,
Поведе нас у майбутнє.
У душі вона присутня -
Вона завше геніальна.

Приспів


Твоя квітка не зав'яне -
Розцвітає вона файно.
Зі Стецьком ми заспіваймо:
Спи спокійно, Отамане!

Автор невідомий

P.S. А от як співають цю пісню іспанською: http://www.youtube.com/watch?v=SSRVtlTwFs8
(дівчина у кліпі схожа на мене)
sasha_shlo: (Default)
Че Гевара и Степан Бандера: правда и вымыслы

К сожалению, многие исторические события обрастают мифами, а порой и домыслами. Вот почему так важен независимый исторический анализ.

Один из многих исторических мифов - "информация" о том, что Эрнесто Че Гевара якобы сотрудничал с УПА.

Украинский националист Антон Яремчук пишет: "Че Гевару слід вважати одним з лицарів української національної революції" (газета "За Вільну Україну", Львов, 1993)[1]. Там же говорится о том, что в Буэнос Айресе Гевара, будто бы, собирал пожертвования для УПА и даже покупал для повстанцев оружие. К сожалению, А. Яремчук не подтверждает такие заявления никакими документами.

В то же время, российские историки вообще отрицают какую-либо связь между Геварой и украинскими националистами. "Сама мысль о том, что Че Гевара мог знать об Украине и бандеровцах кажется мне смешной, абсурдной" - заявляет Василий Коротаев в интервью журналу «Нева» (2007 год) [2]. Опять таки, речь идёт о субъективном суждении.

О чём же говорят нам факты?

Read more... )
sasha_shlo: (Default)
Діти всі Бандеру
Дідусем зовуть.
Завжди на портреті
Швидко впізнають.

Знаємо Бандеру!
Любимо Бандеру!
Хочемо такими
Вирости, як він!
sasha_shlo: (Default)
Я, Бандера i невiрний хлопець «Я сидів у барі на дискотеці й дивився зацікавлено на багатих обвішаних золотими прикрасами дівчат із Саудівської Аравії, які без хіджабів герцювали на танцполі.... Коли тут до бару завалила група веселих поляків. Вони одразу ж познайомилися зі мною і втягнули мене до своєї компанії. Ми теревенили ... про Степана Бандеру» [livejournal.com profile] wlodek,, http://wlodek.livejournal.com/200755.html Відразу після літака я скинула хіджаб. В мене гарне довге волосся, але у Ріяді його треба ховати під хусткою. Добре, що тут, у Єгипті, все можна. Ніби й не мусульмани тут... Відпочивши,ми з дівчатами одягнули сарафани, короткі спідниці - і на дискотеку! В нас, у Аравії, за таке було б секір-башка... Витанцьовуємо, як скажені... Цього хлопця я помітила відразу, як ми зайшли. Сидить собі біля бару і щось п'є. Видно щось з алкоголем. Значить - християнин. П'є і дивиться прямо на мене. Що ти, думаю, там сидиш? Йди до нас, танцювати! Але той не рухається: тільки дивиться та й п'є. Дивний якийсь. Ну що з таким робити? Тут, раптом, заходить ціла ватага чужинців - теж, мабуть, християни. То він давай до них говорити! Та й ті зацікавились. Кричать, сперечаються... А на мене ноль уваги. Нащо прийшли, дурні? - думаю. Говорити і вдома можна! Про що сперечаються, не чути. Тільки одне слово долітає, весь час повторюється: "Бандера! Бандера!" Залагодили своє,наче папуги. А я про хлопця думаю. Невже йому ота "бандера" цікавіша від мене? Такими ж бо очима на мене дивився, а тепер й не поміча... Вже й подружки мої пішли, і дискотека скоро закриється, а ті все ще не змовкнуть зі своєю "бандерою" клятою. Нарешті вже той натовп пішов, хлопець самий залишився. Сидить собі біля бара сумний, знов щось п'є, по боках навіть вже й не дивиться. Тут я підходжу. - Чому сумуєш? - кажу. А він: - Думаю про Бандеру, аж відірватися не могу. Чому, ну чому його не визнали національним героєм?!?! Поляки свою Армію крайову визнали, а наші Бандеру не визнали! Як так можна?! Як тепер на світі жити?!?! - А що то за бандера? - питаю. - Як, ти не знаєш?! То ж є сокіл ясний, дивний скарб серед земних марнот! Наче сонце, живе він у серці кожного Українця! То як же його не визнати?!?! Як?!?! - Звідки ж ти такий взявся? - питаю. - З України! - А де це? Ніколи не чула. - Тому й не чула, що захопили нашу землю ворожі москаленьки, та й цькували. Лише тепер ми звільнилися, а Бандеру не визнають! - А, зрозуміло, - кажу, хоч нічого мені не зрозуміло. Дискотека таки закрилася, але хлопець вже не відставав. Зрадів, видно, що знайшов вдячну слухачку. Все говорить тай говорить про свого Бандеру (в якого, як виявилось, сьогодні день народження). Так і дійшов до мого номера. Не проганяти ж його у такому стані! Зайшов, сів на ліжко, і далі про Бандеру! І гарний же ж хлопець, і не дурний, мабуть, але скільки ж таке можна терпіти? - А чимось людським ти цікавишся?! - не витримала я. - Що може бути людянішим, аніж щира і палка любов Нації до волі, до національного визволення, до плекання дідівських традицій? - не розуміє він. - Ну, хочаб звичайне кохання, розумієш? Між жінкою та чоловіком... - Але ж Українська національна ідея... Тут я не витерпіла й поцілувала його. У губи! Не знаю, що на мене найшло, самій соромно... Я раніше таке лише у фільмах заборонених бачила, сами ніколи не цілувалась. Й подумати про таке не наважувалась, а тут... Ну довів він мене своїм цим, як його?.. іменинником... Він відповів на поцілунок. Так це,виявилося, приємно, і м'яко, і тепло... Все б життя цілувалася,якби знала раніш! Добре так... Але тільки-но відірвала губи, лізе він до кишені і дістає портретик чорно-білий. Вочевидь, з газети вирізав. На портреті - якийсь чоловік у костюмі та при краватці. Дивиться чоловік якось мрачно, видно щось йому там у житті не подобається. Розправив хлопець портрет - та й причепив на стіну. -Навіщо? - питаю. - А я без Бандери нічого не роблю! - пояснює. - То це він, твій Бандера? - Так. Мені,якщо чесно, байдуже. Усі думки мої про інше. Що він тепер робитиме? Я чула,що в невірних багато цього... ну ви розумієте... коли хлопець і дівчина, ще не одружені... поміж собою... В нас би за таке голову відрубали, але в них. Дивлюся на нього і відчуваю... якби він тепер підійшов і... я б, мабуть... Ні, не можна про таке й думати! Невже ж я така грішна?! А втім... - Хочеш,я тебе дечому навчу? - спитав хлопець. Все,думаю, почалося... Готуюся до опору, але знаю ж, що тіло мене не послухає, що я... - Є така наша пісня - "Червона калина"! Давай покажу, як вона співається? Повторюй за мною! Ой-у-лузі-червона-калина... Затягнув він незрозумілою мовою. Я спробувала підспівувати. Він аж засяяв! - Якби Бандера це чув! - сказав він,повертаючись на англійську. - Якби він чув, як ми співаємо на його день народження! І знов на портрет дивиться. Я беру його долонями за щоки і повертаю до себе. - Поцілуй мене ще раз, - прохаю... Так ми поцілувалися цілий вечір. Мабуть, він більшого хотів,але я не далась. Та й добре, що знайшла у собі сили: я загубила б дівочість, то додому б вже можна було не вертатись... На ранок в хлопця був літак. Він полетів, а я залишилася. А виходячи від мене, він поцілував востаннє та й каже на вухо: - Ось, Саміра, найдорожче, що в мене є! Зберігай це, наче кришталь дорогоцінний... Та й пішов геть. Минуло вісім років. Я вийшла заміж, народила діти... Але й тепер тримаю у схованці той подарунок. Це отой портретик Бандери, що висів на мурі у той вечір, той єдиний наш вечір... Дивлюся на нього, і згадую файного хлопця з далекої країни невірних. І думаю, що ж то за таємничі "ворожі москаленьки", що так їх пригноблювали? (c) Олександра Шелковенко
sasha_shlo: (Default)
Портрет

Я - СУМівка. Їжджу на таборівки, шаную батьків і традиції. Цього літа я виграла змагання зі спортивного орієнтування. Подруга комендантка похвалила мене і вручила приз - портрет Степана Бандери.

Я повісила портрет на стіні своєї кімнати. Тепер коли я засинаю чи прокидаюся, чи роблю уроки, чи поринаю у думки, Бандера дивиться на мене. І я ніби відчуваю його погляд на своєму обличчі. Мене приваблюють його очі. Темні, глибокі, і, здається мені, трохи сумні. Вони ніби заглядають у мою душу. Здається що він - той, хто на портреті, - читає мої думки. Навіть найтаємніші. І я нічого не можу приховати від нього.

Я посміхаюся йому. І іноді мені здається, що його тонкі губи відповідають легкою напівпосмішкою.
Я знаю, я впевнена: він - мій найкращий друг. Він ніколи мене не зрадить. А я - його.
Але це - наша з ним таємниця. Ніхто не повинен про це знати. Тож і ви мовчіть! Мовчіть, будь ласка! Не відкривайте стороннім нашого секрету.

Щоранку я переодягаюся. Скидаю з себе нічну сорочку. Якись час дивлюся на себе у дзеркало. Потім замотуюся у рушник і йду до душу. Повертаюся - і знов залишаюся голою. Одягаю свіжі трусики та ліфчик. Потім - решту одягу.
На початку, коли він тільки з'явився у моєму житті, я ховалася за ширму. Він розумів і відводив очі.
Потім я перестала його соромитись. І він дивиться на мене, голу. І ніжить, і пестить мене своїм поглядом. Я знаю, що подобаюся йому. Мені приємно, що він мене бачить.

Я відвертаюся він дзеркала і дивлюся йому у вічі. Посміхаюся і виходжу на середину кімнати, щоб краще йому було видко. Він трохи червоніє, але я помічаю, як блищать його очі. Так ми дивимось одне на одного кілька хвилин. Потім я одягаюся.

***

Сьогодні я посварилася зі своїм хлопцем. Після школи ми пішли у кіно. Він затягнув мене на якись дурний фільм і прямо там, у залі, почав до мене приставати. Мені стало бридко. Не те щоб я принципово проти таких речей. Я багато читала про відносини між чоловіком і жінкою, і ставлюся до такого цілком нормально. Просто... якось це було не файно. Не своєчасно.

"Та чого ти! - вмовляв мене він. - Все одно це станеться - раніше чи пізніше. Чи ти хочеш чекати до весілля? До двадцяти чи тридцяти років?"
І тут мене прорвало. Просто встала та й вийшла з залу. Він побіг за мною, намагався ще щось говорити. Але я не слухала. Просто йшла собі та й все. Сказала, що хочу побути на самоті. Він, здається, образився... Ну й пек йому! Сам винен! Треба вміти поводитися з жінкою!

***
Додому я повернулася злосна. Впала на диван, зарилася обличчям у подушку і розплакалася.
Потім перегорнулася на спину. Степан дивився на мене зі співчуттям. Здавалося, він хоче плакати разом зі мною.
- Тільки ти мене і розумієш, - кажу я йому. - Степанчику, миленький... Хіба є тепер такі чоловіки, як ти?
Він потискає плечима.

Вмиваюся, їм на кухні, роблю уроки. Ввечері лягаю спати.

У квартирі тепло. Я скидаю з себе нічну сорочку. Так легше дихати...

Заплющую очі.

Засинаю і думаю про життя. Про те, що сьогодні сталося. Невже усі чоловіки такі? Невже їм треба тільки сексу? Не вірю, не може таке бути... Десь на світі має бути Він, Справжній. І перед очима чомусь постає Степан. Такий, як на портреті.

Я прокидаюся посеред ночі. Друга година. За вікном тьмяно світить ліхтар, і від цього напів-світла кімната сповнюється довгими тінями.
Дивлюся на портрет - на ньому нікого немає.
- Де ти? - шепочу я.
І раптом бачу.
Він стоїть переді мною у повний зріст. Як завжди, у своєму гарному костюмі, при краватці. Він дивиться на мене.
- Степане...
Він підходить до мене і стає на коліна перед ліжком. Я простягаю йому руку і він притуляє її до своєї щоки.
- Ти поголився... Заради мене?..
Він цілує мою долоню. Потім пальчики - один за одним.
Я сідаю у ліжку. Кладу руки на його щоки. Гладжу його обличчя.
- Степанчику... мій...
Він у захваті дивиться на мене. Не може відірвати очей. І я знаю, що я для нього найдорожча у світі... І він для мене.
- Степане...
Ми обіймаємося. Мої оголені груди притуляються до тканини його піджака, і я відчуваю, як б'ється під нею його серце. Тук... тук... тук...

Він цілує мене. Ніжно-ніжно. Так мене ще ніхто не цілував. В нього м'які губи...
Він гладить мені спину. Як приємно бути у його обіймах! Ці сильні міцні руки... І я віддаюся йому повністю. Я твоя, Степане... Керуй мною... Володій мною... Кохай мене...

Я притискаю його голову до своїх грудей. Він замирає, притулившись щокою до моєї шкіри. Його губи... Такі ніжні... Ніжні і нахабні губи... Нахабні...

Я посміхаюся і заплющую очі.
- Степане...
І він цілує далі... Я підкоряюся. Мені добре з ним.
- Степане, Степане...
Тепер він цілує між живіт.
- Степане.... Не можна, Степане... Що ти робиш?
Але він не слухає.
Мені і соромно і добре. Степане... Що ти зі мною робиш...
- Не знімай...
Втім, я не наважуюся це вимовити. І він продовжує цілувати мене... там, де не можна... там, де соромно...
Я вчипляюся руками у його волосся і міцніше притуляю його голову до себе.
Що ти робиш? - питаю себе. І не відповідаю. Не хочу думати. Мені добре, чуєте?! Добре...

Степане, миленький! Не зупиняйся! Ні! Так! Степане! Степане!

Я плачу і сміюся водночас. Я сама не своя. Я з ним. З НИМ! Я - його. Він - мій.
Степане мій рідненький... Дякую тобі... За все...
Ти був чудовий. Чудовий...

***

Сонце б'є у обличчя. Невже я проспала перший урок? Ну та й дідько з цим! Солодко потягаюсь у ліжку. Повільно встаю. У тілі - солодка втома.
Степан дивиться на мене з портрета. Я підходжу до нього і цілую у губи.
Він відповідає на поцілунок.

(c) Олександра Шелковенко (Саша Шло)

Вiршi

Mar. 13th, 2009 07:01 pm
sasha_shlo: (Default)
Дума про Степана Бандеру

Нехай ворогiв забирає холера
Я вам розповiм за Степана Бандеру.
З портрети очима нам вказує шлях
Козацького роду вогнений юнак.

Степан народився в побожнiй родинi.
З дитинства завзято служив Українi.
Всiм серцем юнак Батькiвщину любив.
Вiдважно чиновникiв польських губив.

Та жалю не знали пiлсудчики-кати
І швидко сховали Бандеру за ґрати.
Та доля ж карає всi вчиноньки злi:
Напали на ляхiв нiмча й москалi.

Вiдважно Бандера втiка iз в'язницi -
А тут вже й до Львова заходили нiмцi.
ОУН суперечки свої залишив -
Державу соборну вiн проголосив.

Та й Гiтлеру хутко вiдправив привiти,
Щоб лютого ката отим обдурити.
Та фюрер був хитрий i все зрозумiв.
В концтабiр Бандеру нацист заточив.

Та й звiдти шифровки писав вiн на волю:
"Борiться смiливо за Нацiї долю!"
У лiсi бiйцi тi шифровки читали:
Інструкцiї вельми в бою помагали.

Отак вiн з полону УПА керував.
Тим часом зi сходу москаль наступав.
Бандера ся мав закордоном сховати,
Щоб опором нашим вiдтiль керувати.

З театру Степан повертався вночi.
Аж тута на нього москаль наскочив:
Сташинський Богдан налетiв зпоза кута
І брижнув в Степана страшену отруту...
Та пам'ять народна не гине в вiках:
З посмертi Бандера нам вказує шлях.


Серце матерi

Проводжала мати сина
Боронити Україну:
"Ой, сину мiй, сину!
Борони Україну!

Ой, iдеш ти далеченько
Бити клятих вороженькiв.
Ой, сину мiй, сину!
Захисти Україну!

Та як будеш воювати,
Не забудь стареньку мати.
Ой, сину мiй, сину!
Пам'ятай Батькiвщину!"

Українцi


Українцi мають
Бути вiрнi краю
Рiднiй Батькiвщинi -
Славнiй Українi.

Ген-но у садочку
Поперед млиночку
Сiли вишивати
Рушнички дiвчата.

Рублять козаченьки
Клятих вороженькiв -
То козацька слава,
Воякам забава!

Шляхами баби Параски

Я хочу бути бабою Параской,
Щоб слово правди людям донести.
Я хочу нести ворогу поразку
І за собою Нацiю вести.

Я хочу прогримiть на всю країну,
Як та Параска - вiльна i мiцна.
Я хочу захищати Батькiвщину
Так само, як робила це вона.

Її правдиве i вогнене слово
Менi вказiвка, поклик до змагань.
І, як вона, до бою я готова
За Українську справедливу рань.

© Олександра Шелковенко
Page generated Sep. 24th, 2017 05:36 pm
Powered by Dreamwidth Studios